— Щось сталося, — погодився сенсей. — Подія великого змісту, щось таке, через що їй довелося покинути батьків і самій тікати. Але про це Ері не хоче розповідати.
— Може, зазнала такого шоку, такої душевної рани, що не здатна як слід виразити словами?
— Ні, по ній не видно, що пережила шок, чогось злякалася або занепокоїлася тим, що лишилася наодинці, далеко від батьків. Вона просто стала байдужою. Але до життя в нашому домі звикла без труднощів. Без жодного розчарування, ніби так і треба.
Сенсей кинув погляд на двері вітальні. Потім знову перевів його на обличчя Тенґо.
— Незалежно від того, що сталося з Ері, я не хотів силоміць влазити їй у душу. Вважав, що, можливо, їй потрібен час. А тому навмисне ні про що не розпитував, удавав, що не хвилююся з приводу її мовчазності. Ері завжди перебувала з Адзамі. Коли Адзамі приходила зі школи, вони обідали й замикалися удвох у кімнаті. Що вони там робили, не знаю. Можливо, розмовляли тільки про щось своє. Я особливо цим не цікавився, а дозволяв робити, що їм подобається. Тим паче що, якби не її мовчазність, спільне життя з Ері зовсім не створювало б проблем. Вона була розумною, слухалася моїх порад. Стала найближчою подругою Адзамі. Однак у той час Ері не могла відвідувати школи. Бо неможливо посилати до школи дитину, яка не здатна сказати жодного слова.
— Досі ви жили вдвох з Адзамі?
— Років десять тому померла моя дружина, — відповів сенсей. І зробив коротку паузу. — Померла раптово від наїзду автомашиною. Ми залишилися з дочкою самі. Далека наша родичка, що живе недалеко, вела все наше господарство. І доглядала дівчат. Несподівана смерть дружини стала і для мене, і для Адзамі гірким випробуванням. Бо заскочила нас непідготовленими до такої трагедії. А тому, коли прибула Ері й поселилася в нашому домі, наше життя, незважаючи на попередні перипетії, стало радіснішим. І хоча вона не говорила, сама її присутність, як не дивно, нас заспокоювала. За сім років до неї поволі поверталися слова. Порівняно з тим, коли вона прибула до нас, її здатність говорити помітно підвищилася. Хоча сторонній людині її мова, можливо, й видавалася дивною, на нашу думку, це був значний прогрес.
— Epi-сан тепер ходить до школи?
— Ні, не ходить. Тільки формально в ній числиться. Шкільне життя для неї практично неможливе. А тому я і мої студенти у вільний час навчаємо її індивідуально. Однак таке часткове, уривчасте навчання годі назвати систематичним. Оскільки їй самій було важко читати книжку, то при нагоді я сам читав їй. Купував їй книжки, записані на касету. Загалом на цьому її освіта закінчилася. Але вона дуже кмітлива дівчина. Якщо вирішувала щось швидко засвоїти, то робила це ефективно й глибоко. У цьому ніхто її не перевершить. А от на те, що її не цікавить, зовсім не звертає уваги. Це чітко видно.
Двері вітальні все ще не відчинялися. Напевне, Фукаері кип'ятила воду й готувала чай.
— Так це Epi-сан розповідала Адзамі-сан «Повітряну личинку»? — спитав Тенґо.
— Як я вже казав, Ері та Адзамі зачинялися на ніч у кімнаті. Що вони там робили, не знаю. Це їхня власна таємниця. Та з певного часу найголовнішою темою їхнього спілкування, здається, стало те, що розповідала Ері. Все, що вона розповідала, Адзамі записувала на папері або диктофоном, а потім друкувала на моїй електронній друкарській машинці в моєму кабінеті. З того часу Ері начебто поступово почала емоційно оживати. Байдужість, яка, немов плівка, вкривала все її тіло, зникла, на обличчі з'явився хоч якийсь вираз — Ері ставала схожою на ту, якою була раніше.
— Звідси почалося її одужання?
— Звичайно, не повне, а часткове. Але ви маєте рацію. Можливо, завдяки переказу оповідання Ері почала одужувати.
Тенґо задумався над цим. Потім перевів розмову на інше.
— Ви не зверталися до поліції з приводу зникнення відомостей про подружжя Фукада?
— Так, ходив до місцевого відділка поліції. Про Ері не згадував, а сказав, що вже давно втратив зв'язок з товаришем, який був там, і запитав, чи його часом хтось не заарештував? Однак поліції не дозволялося втручатись у справи комуни. Територія «Сакіґакі» вважалася приватною власністю, куди поліція не могла й ногою ступити, якщо не мала доказів того, що там учинено кримінальний злочин. Переговорити не було з ким. Таким чином 1979 року провести розслідування всередині комуни практично стало неможливим.
— А 1979 року щось сталося? — запитав Тенґо.
— Того року «Сакіґакі» отримала ліцензію на заснування релігійної організації як юридичної особи.
Тенґо на хвилину втратив дар мови.
— Релігійної організації?