Він підійшов до її стола й запросив приєднатися до свого гурту, зробив це, не довго думаючи, не вагаючись, майже інстинктивно. І старанно пояснив їй суть досліду. Уважно вислухавши його, вона все зрозуміла й більше не робила такої помилки. За два роки навчання в одному класі він тоді вперше (і востаннє) заговорив з нею. Тенґо успішно вчився, був високого зросту й сильний. Нікому ні в чому не поступався. А тому ніхто (принаймні в той момент) не кепкував з нього за те, що захистив її. Але через те, що він став на її бік, ступінь його репутації у класі, здається, помітно знизився. Здавалось, ніби своїм ставленням до неї в ту мить він осквернив себе.
Однак Тенґо цим не переймався. Бо добре розумів, що вона — звичайна дівчина. Якби її батьки не належали до «Братства свідків», то виховували б її по-звичайному. І тоді всі сприймали б її як свою. А так до неї в школі ставилися наче до невидимки. Ніхто й не робив спроби заговорити з нею. Не робив спроби навіть побачити. Тенґо вважав це великою несправедливістю.
Але й після того він не розмовляв з нею. Бо не мав потреби й нагоди. А проте коли часом їхні погляди зустрічалися, на її обличчі з'являлася ознака легкого напруження, яку Тенґо розумів. Може, вона відчувала незручність через той випадок під час досліду з природознавства. І, можливо, сердилася — мовляв, краще б він цього не робив. Сам Тенґо не зумів у всьому цьому розібратися. Був молодим хлопцем, нездатним із виразу її обличчя збагнути тонкі порухи в її душі.
І от одного разу та дівчина потиснула йому руку. Була друга половина погідного дня на початку грудня. За вікном видніло бездонне небо й білі хмарки, що рухалися в одному напрямі. Тенґо й дівчина, прибравши аудиторію після уроків, випадково опинилися наодинці. Ніби щось вирішивши, вона швидко перетнула клас, підійшла до нього, зупинилася і без жодного вагання потиснула йому руку, звівши на нього очі (Тенґо був вищий від неї сантиметрів на десять). Коли він глянув на неї, їхні погляди схрестилися. І тоді він побачив в її зіницях неймовірну прозору глибінь. Дівчина мовчки довго тримала його руку. Дуже сильно, ні на мить не розслаблюючись. Потім відпустила її й, війнувши подолом спіднички, вибігла з аудиторії.
Нічого не розуміючи і втративши мову, Тенґо застиг на місці. Перше, про що він подумав, було: хоч би ніхто цього не побачив. Бо не уявляв собі, який би шум зчинився. Він озирнувся і зітхнув з полегшенням. А потім відчув глибоку розгубленість.
І жінка з дочкою, що сиділи навпроти нього в електричці від Мітаки до Оґікубо, також, мабуть, належали до «Братства свідків». Можливо, тоді, як і щонеділі, їхали поширювати свою віру. Схоже, їхня сумка була вщерть заповнена брошурами «Перед потопом». Парасолька від сонця в руках матері та яскраве світло в очах дівчини нагадали йому про мовчазну однокласницю.
Та ні, може, вони не належали до «Братства свідків», а скоріше їхали електричкою кудись учитися. Може, в полотняній сумці містилися ноти для гри на піаніно або зошит з каліграфії. «Я, напевне, поквапився з висновком», — подумав Тенґо. І, заплющивши очі, повільно видихнув. У неділю час минав навдивовижу поволі, а уявлення вкрай спотворювалися.
Приїхавши додому, він приготував собі просту вечерю. Пригадав, що навіть не обідав. Вирішив по вечері подзвонити Комацу. Той, напевне, хоче почути про наслідки зустрічі. Але того дня, в неділю, Комацу не було на роботі. А його домашнього телефонного номера Тенґо не знав. «Байдуже! Якщо захоче дізнатися, що вийшло, сам зателефонує», — подумав він.
Коли стрілки годинника перейшли за десяту і він збирався лягати спати, задеренчав дзвінок. Тенґо подумав, що дзвонить Комацу, та, піднявши слухавку, почув голос заміжньої подруги.
— Послухай, я не заберу в тебе багато часу. Післязавтра пополудні можна до тебе зайти? — спитала вона.
З-за її спини долинали тихі звуки піаніно. Мабуть, її чоловік ще не повернувся з роботи. «Можна», — відповів Тенґо. Якщо вона прийде, то доведеться на якийсь час перервати роботу над «Повітряною личинкою». Та, слухаючи її голос, він відчув, що сильно прагне її. Після розмови зайшов на кухню, налив у склянку віскі «Wild Turkey» і, стоячи перед умивальником, випив без нічого. Потім ліг у ліжко, прочитав кілька сторінок книжки й заснув.