Аомаме заспокоювала подругу й порадила якось покарати його. Але Тамакі з нею не погоджувалася. «Я сама проявила необережність, і тепер уже нема чого нарікати, — сказала вона. — Сама винна в тому, що пішла до нього на запрошення. Нічого не залишається, як про все це забути». Однак Аомаме болісно відчувала, якої душевної рани завдав подрузі цей випадок. Питання навіть не в тому, що він позбавив її незайманості. Ідеться про святість людської душі. Ніхто не має права заходити туди в брудних черевиках. Тоді людину немилосердно пожирає безсилля.
А тому Аомаме вирішила замість подруги особисто покарати насильника. Дізнавшись від Тамакі його адресу, вона засунула софтбольну биту у велику пластикову трубку, у якій носять креслення, й пішла туди. Того дня Тамакі поїхала до Канадзави з нагоди поминок по одному з родичів. Це мало правити їй за алібі. Аомаме заздалегідь перевірила, що ґвалтівника нема вдома. З допомогою викрутки й молотка виламала замок і зайшла в кімнату. А тоді, щоб не робити зайвого шуму, обгорнула биту кілька разів рушником і взялася трощити все, що потрапляло на очі — телевізор, торшер, годинник, тостер, вази для квітів тощо. Перерізала ножицями телефонний шнур. Позривала корінці з книжок і розкидала їх. Розбризкала по килиму пасту для зубів і крем для гоління. Облила ліжко томатним соусом. Порвала зошити в шухляді. Поламала олівці та авторучки. Побила всі електролампочки. Понадрізувала ножем завіси й подушку на дивані. Пошматувала ножицями всі сорочки у шафі. Залила кетчупом коробку із взуттям і білизною. Поламала стопор водяного бачка в туалеті. Розбила головку розпилювача душу. Руйнування було старанним і повним. Тепер кімната скидалася на Бейрут після гарматного обстрілу, який вона недавно бачила на газетній фотографії.
Тамакі була розумною дівчиною (щоправда, успішністю у школі поступалася Аомаме), на змаганнях із софтболу грала уважно й безпомильно. Коли Аомаме потрапляла в скрутне становище, вона вмить підбігала до гірки пітчера, давала корисну пораду, усміхаючись, ляпала її рукавицею по заду й поверталася на захисну позицію. Була людиною з широким кругозором, добрим серцем і почуттям гумору. Наполегливою в навчанні й красномовною. Якби й далі так училася, то, напевне, стала б висококваліфікованим юристом.
Однак коли опинялася перед хлопцями, то її розсудливість ущент пропадала. Їй подобалися тільки красунчики. З погляду Аомаме, така її схильність скидалася майже на хворобу. Хоч би якою особистістю був чоловік, хоч би які видатні здібності мав, та якщо його зовнішність не відповідала її вподобанням, його залицяння її нітрохи не вабили. Чомусь завжди її цікавили хлопці із солодкуватим обличчям і пустопорожньою душею. Щодо них вона виявляла страшну впертість — не прислухалася до слів Аомаме. Зазвичай її думку вислуховувала й поважала, та от критики її обранців зовсім не сприймала. Тож з часом Аомаме з цим примирилась і перестала радити. Не хотіла через це входити в суперечку й псувати дружбу з нею. Зрештою, це її власне життя. Нічого іншого не залишалось, як дозволити їй робити, що сама хоче. В усякому разі, за час навчання в університеті Тамакі зналася з багатьма хлопцями, але, завжди потрапляючи в якусь халепу, ставала зрадженою, ображеною і, зрештою, покинутою. Щоразу тоді опинялася у стані, близькому до напівбожевільного. Двічі робила аборт. Якщо говорити про стосунки між чоловіками, то Тамакі була типовим зразком вродженої жертви.
Аомаме не обзаводилася постійним приятелем. Іноді погоджувалася на побачення з досить непоганими хлопцями, але глибоких стосунків з ними не мала.
— Ти що, збираєшся жити без коханця й залишатися незайманою? — питала Тамакі.
— Бо іншим зайнята, — відповідала Аомаме. — Я ледве даю собі раду із життям. І на розваги з коханцем не маю часу.
Закінчивши юридичний факультет і вступивши в аспірантуру, Тамакі готувалася до іспитів з юриспруденції. Аомаме, влаштувавшись у фірмі спортивних напоїв і здорових харчових продуктів, не переставала грати у софтбол. Тамакі їздила в аспірантуру з дому, а Аомаме мешкала у службовому гуртожитку в Йойоґі-Хатіман. Як і в студентські роки, раз на тиждень вони зустрічались і за обідом досхочу наговорювалися про се, про те.
У двадцятичотирирічному віці Тамакі вийшла заміж за хлопця, старшого від неї на два роки. І відразу перестала відвідувати лекції в аспірантурі и вивчати юриспруденцію. Бо цього не дозволяв чоловік. До одруження вона зустрічалася з ним лише один раз. Як і можна було сподіватися, він мав безвиразне, хоча й з правильними рисами, обличчя. Захоплювався яхтами. Був з непогано підвішеним язиком, але неглибокий як особистість і непереконливий у висловленнях. Одне слово, належав до тих, хто завжди подобався Тамакі. В цьому навіть відчувалося щось зловісне. Від самого початку Аомаме він не сподобався. А йому — Аомаме.