— Виходить, що стараєшся не залежати від батька?
— Бо як же інакше, якщо він такий? — відповів Тенґо.
Учителька всміхнулася.
— Однак жаль. Ти маєш стільки талантів.
Тенґо знову подивився на цю невисоку вчительку і згадав, як вона прийняла його на ніч у своїй квартирі. У його пам'яті спливла по-діловому охайна кімната. Мережані штори й кілька горщиків з квітами. Гладильна дошка й недочитана книжка. Невелика рожева сукня, підвішена на стіні. Запах дивана, на якому вона поклала його спати. А зараз вона стояла перед ним, немов збентежена молода дівчина. Він уже не безпорадний десятилітній підліток, а сімнадцятирічний юнак. Повногрудий, з вусиками, з надмірно вираженою статевою жагою. І тепер біля старшої від нього жінки він почувався на диво спокійним.
— Як добре, що я зустріла тебе, — сказала вчителька.
— Я також радий, що зміг вас побачити, — сказав Тенґо. І це була правда. Але згадати її імені він ніяк не міг.
Розділ 15
(про Аомаме)
Міцно, як тримають на припоні повітряну кулю
Аомаме дбайливо ставилася до повсякденного харчування. В центрі її уваги щодня були страви, приготовані з овочів, а також з продуктів морського промислу, передусім білої риби. Іноді споживала трохи курятини. Харчові продукти вибирала свіжі, приправи додавала якнайменше. Жирів зовсім уникала, вживання вуглеводів обмежила. Салати присмачувала тільки оливковою олією, сіллю та лимоном. Вона не лише віддавала перевагу овочам, але й, ретельно досліджуючи їхні поживні елементи, підбирала для потрібного балансу різні їхні види. Створила з них особливе меню і на побажання клубу рекомендувала його членам. Вона любила завжди повторювати: «Не забувайте, будь ласка, про підрахунок калорій. Якщо виберете правильні продукти й не переїдатимете, то не доведеться вам перейматися надмірною вагою».
А проте вона не завжди суворо дотримувалася такого аскетичного меню — іноді, коли раптом дуже хотіла їсти, заскакувала в якусь харчівню й замовляла товстий біфштекс або шматок молодої баранини. Тоді думала, що з якоїсь причини організм хоче сам такої їжі, й слухалася цього природного поклику.
Любила випити вина й саке, але для захисту печінки й контролю за вмістом цукру в крові уникала їхнього надмірного споживання — три дні щотижня залишалися безалкогольними. Саме тіло було для Аомаме святилищем, що постійно мало зберігатися в чистоті. Без жодної порошинки й плямки. Чому в ньому поклонятися — інше питання. Про це варто подумати пізніше.
На її тілі не було зайвого м'яса. Лише самі м'язи. Вона щодня ставала голою перед дзеркалом й старанно в цьому переконувалася. Та це не означає, що вона собою милувалася. Навпаки — її не задовольняла величина грудей та їхня несиметричність. Волосся на лобку росло так, як трава, витоптана загоном піхотинців. Дивлячись на себе в дзеркалі, вона хоч-не-хоч супилася. Однак зайвого жиру на собі не помічала й не могла схопити його пальцями.
Аомаме жила скромно. Гроші свідомо витрачала передусім на їжу. На харчові продукти не скупилася, пила тільки високоякісне вино. Коли доводилося їсти в місті, то вибирала ресторан з добротною кухнею. А все інше її не обходило.
Одягу, косметиці й прикрасам особливої уваги не приділяла. Для роботи в спортивному клубі обходилася буденним одягом — джинсами й светром. Зайшовши у клуб, на цілий день переодягалася у спортивний костюм з джерсі. Звичайно, не мала на собі жодних прикрас. І навіть коли траплялося виходити з дому між люди, вона їх не брала. Коханця не мала, на побачення ні з ким не ходила. Після одруження Тамакі вона втратила подругу, з якою могла піти кудись разом пообідати. Коли часом ішла шукати партнера для сексу, рум'янилась і по-своєму чепурилася, але таке бувало щонайбільше раз на місяць. Багато одягу вона не потребувала.
Якщо вже доводилося щось оновити, то, відвідуючи крамнички в Аоямі, купувала одну екстравагантну сукню й одну-дві прикраси до неї, а також пару туфель на високих каблуках. Зазвичай ходила в туфлях на низьких каблуках, а волосся зав'язувала вузлом. Обличчя вмивала милом, наносила крем на нього, і воно завжди блищало. Аомаме відчувала задоволення від чистого, здорового тіла.
Вона змалку звикла до простого, без жодних розкошів, життя. Відколи вона себе пам'ятає, їй втовкмачували в голову аскетизм і стриманість у всьому. У їхньому домі не було нічого зайвого. Найчастіше в ньому чулися слова: «Це марнотратство». Вони не мали телевізора, не передплачували газет. Навіть інформація була їм не потрібна. М'ясо й риба на столі з'являлися рідко, й поживні елементи для росту Аомаме отримувала здебільшого завдяки шкільному харчуванню. Діти вважали його «несмачним» і не доїдали, а вона готова була проковтнути також їхню порцію.