— А ви не могли б ще трохи розповісти про Аомаме-сан? — запитав Тенґо. — Скажімо, де вона й що робить.
— Вона незаміжня, працювала інструкторкою спортивного клубу, що в районі Хіроо. Здібна інструкторка, але через певні обставини звільнилася з цієї роботи. І віднедавна, чисто випадково, поселилася поблизу квартири Кавани-сана. Решту ви зможете почути безпосередньо з її вуст.
— А в якому напруженому становищі вона зараз опинилася?
Чоловік на це нічого не відповів. Сам не хотів чи, може, вважав, що не треба відповідати. Скидалося на те, що навколо Тенґо збиралося щораз більше таких людей.
— Отже, на дитячій гірці, сьогодні, о сьомій, — сказав чоловік.
— Стривайте! — похопився Тенґо. — Ще одне запитання. Від однієї людини я отримав попередження, що за мною хтось стежить. Мовляв, треба бути обережним. Вибачте, можливо, це ви?
— Ні, не я, — відразу відповів чоловік. — За вами стежив хтось інший. Але, у всякому разі, пильність не завадить. Як радила та людина.
— Можливо, стеження за мною якось пов'язане з тим, що Аомаме опинилася в особливому становищі?
— У трохи напруженому становищі, - поправив чоловік. — Ну, можливо. Якось.
— А це не створює небезпеки?
Зробивши паузу, чоловік добирав слова так, ніби розділяв з купи горошинки різного ґатунку.
— Якщо небезпекою для себе ви називаєте те, що не зможете зустрітися з Аомаме-сан, то це справді небезпека.
Тенґо спробував подумки, по-своєму зрозуміліше, передати словами цю ухильну відповідь. Хоча її підоснови не міг прочитати, відчув у ній напруженість.
— Може статися, що ми більше не зустрінемося?
— Саме так.
— Зрозуміло. Буду пильнуватися, — сказав Тенґо.
— Вибачте, що я так рано подзвонив. Мабуть, розбудив вас.
Сказавши це, незнайомець одразу обірвав розмову.
Якийсь час Тенґо поглядав на чорну слухавку в своїй руці. Коли розмова скінчилася, як і сподівався, він не міг пригадати чоловікового голосу. Ще раз зиркнув на годинник. Було десять на дев'яту. Як згаяти час до сьомої години?
Спочатку він прийняв душ, вимив голову, якось розчесав скуйовджене волосся. Потім перед дзеркалом поголився. Ретельно почистив зуби, навіть зубною ниткою. Випив томатного соку, що зберігався у холодильнику, скип'ятив у чайнику води, розмоловши кавові зернята, приготував кави, підсмажив один тост. Зварив яйце некруто. Усе робив зосереджено, витрачаючи більше часу, ніж завжди. І все ж була тільки половина дев'ятої.
Сьогодні ввечері зустріну Аомаме на дитячій гірці. Як тільки він почав думати про це, його охопило таке відчуття, ніби функції його організму розділилися на окремі частини й розсіялися на всі чотири сторони. Руки, ноги й обличчя спрямувалися в різні боки. Зібрати відчуття докупи надовго він не міг. Хоч що старався робити, не зумів зосерепитися. Не міг ні читати, ні, звичайно, писати. Йому не сиділося також на одному місці. Вдавалося тільки мити посуд у кухні, прати білизну, наводити порядок у шухлядах комода й прибирати ліжко. Та хоч би що він робив, через кожних п'ять хвилин зупинявся і поглядав на настінний годинник. І тоді щоразу думав, що час начебто рухається дедалі повільніше.
Аомаме знає.
Так міркував Тенґо, зайвий раз наточуючи кухонний ніж над умивальником. «Вона знає, що я кілька разів вибирався на дитячу гірку в парку. І, напевне, бачила, як я сидів на гірці й дивився у небо». Про інше він не міг думати. Уявив собі власну постать, освітлену ртутним ліхтарем, на дитячій гірці. Тоді він зовсім не відчував, що хтось його бачить. Цікаво, звідки вона за ним спостерігала?
«Байдуже, звідки, — подумав він. — Це не важливо. Незалежно від того, звідки вона спостерігала, тепер мене впізнає з першого погляду». Від такої думки усього його переповнила велика радість. «Відтоді вона думала про мене так само, як я про неї». Це йому здавалося неймовірним. У цьому світі, схожому на рухливий лабіринт, не зустрічаючись упродовж двадцяти років, людські душі — хлопця і дівчини — залишалися незмінно пов'язаними.
«Та чому тоді Аомаме не озвалася? Все було б простішим. Узагалі як вона дізналася, що я тут мешкаю? Як вона або той чоловік дізналися мій телефонний номер? Я не люблю, щоб мені дзвонили, а тому його немає у телефонній книзі».
У всій цій історії багато чого незбагненного. Її сюжетні лінії переплутані. І не можна визначити, як вони пов'язані и чи існує між ними причинно-наслідковий зв'язок. Та якщо подумати, то здається, що з появою на сцені Фукаері ця історія перебуває у незмінному стані: в ній надто багато запитань і надто мало розгадок. Однак цей безлад хоч і поволі, а все-таки наближається до кінця. Таке складалося загальне враження.