На одну мить двері часу відчинилися назовні. Давнє й нове світло змішалися в одне. Давнє й нове повітря злилися в одне. «Те саме світло й те саме повітря», — подумав Тенґо. Завдяки цьому все стало зрозумілим. Майже все. І чого цього запаху він не міг досі пригадати? Хоча це так просто. Хоча це такий звичний світ.
— Я хотів зустрітися з тобою, — сказав Тенґо Аомаме. Цей голос був невпевненим, наче здалека. Але, безперечно, його голосом.
— І я хотіла зустрітися з тобою, — сказала дівчина голосом, схожим на голос Кумі Адаті. Межа між реальністю та уявою зникла. Намагаючись її побачити, Тенґо відчув, що чашка з рисовою кашею перехилилась і його мозок захитався.
— Я повинен був раніше тебе розшукувати. Але не міг, — сказав Тенґо.
— І тепер ще не пізно. Ти можеш знайти мене, — сказала дівчина.
— Як зможу знайти?
Відповіді не було. Для неї бракувало слів.
— А все-таки я зможу знайти, — сказав Тенґо.
— Бо я змогла знайти тебе, — сказала дівчина.
— Ти знайшла мене?
— Знайди мене, — відповіла дівчина. — Поки є ще час.
Білі штори, ніби душа, яка не встигла втекти, безшумно й сильно гойднулися. Це було останнє, що побачив Тенґо.
Він прийшов до тями у вузькому ліжку. Лампа була погашена, а в кімнату крізь щілину між шторами приникало слабке світло вуличного ліхтаря. На Тенґо була теніска й довгі шорти, а на Кумі Адаті — лише сорочка із «смайлом». Її м'які груди впиралися в його передпліччя. У голові Тенґо все ще кричала сова. Зараз увесь нічний ліс був у ньому.
Навіть перебуваючи у ліжку з цією молодою медсестрою, він не відчував статевого потягу. Як, здається, й вона. Обхопивши його рукою, вона тільки хихотіла. Тенґо не розумів, що її так смішило. Може, хтось десь показав карточку з написом «Сміх».
«Цікаво, котра зараз година?» — подумав він. Спробував підвести голову й глянути на годинник, але його ніде не було. Медсестра раптом перестала сміятися й обома руками обхопила його за шию.
— Я відродилася! — її теплий подих ударив його у вухо.
— Ти відродилася, — сказав Тенґо.
— Бо один разу померла.
— Ти один раз померла, — повторив він.
— Уночі, коли падав холодний дощ, — сказала вона.
— Чому ти померла?
— Щоб отак, як зараз, відродитися.
— Ти відроджуєшся, — сказав Тенґо.
— Більш-менш, — прошепотіла вона дуже тихо. — У різних формах.
Тенґо задумався над цією фразою. Що, власне, означає «біль-менш відродитися у різній формі»? Його обтяжений мозок наповнювався паростками життя, як первісний океан. Однак це нікуди його не вело.
— Звідки приходить повітряна личинка?
— Помилкове запитання, — відповіла медсестра. — Так-так.
Вона завовтузилася на ньому. Тенґо відчув своїми стегнами густе волосся на її лобку, що, здавалось, було частиною
її мислення.
— Тобі щось потрібне, щоб відродитися? — спитав Тенґо.
— Найголовніша проблема відродження, — сказала медсестра, ніби відкриваючи таємницю, — полягає у тому, що можна відродитися тільки для когось, а не для себе.
— «Більш-менш у різних формах» — саме це й означає?
— Як тільки розвидниться, вам треба звідси йти. Поки виходу не перекрито.
— Як тільки розвидниться, я звідси піду, — повторив Тенґо її слова.
Вона ще раз потерлася своїм густим волоссям на лобку об його стегна. Ніби старалася залишити там якийсь знак.
— Повітряна личинка нізвідки не приходить. Хоч би скільки ви чекали, вона не прийде.
— Ти в цьому впевнена?
— Бо я один раз померла, — відповіла медсестра. — Вмирати трудно. Набагато трудніше, ніж ви, Тенґо-кун, сподіваєтеся. І дуже самотньо. Настільки, що аж дивно, як може людина бути такою самотньою. Раджу запам'ятати. Але, врешті-решт, без смерті нема відродження.
— Без смерті нема відродження, — підтвердив він.
— Але людина, живучи, наближається до смерті.
— Людина, живучи, наближається до смерті, — повторив Тенґо, не розуміючи змісту цих слів.
Вітер і далі гойдав білими шторами. У повітрі аудиторії перемішався запах ганчірки біля класної дошки, мийного засобу й диму від спалюваного опалого листя. Хтось вправлявся у грі на флейті. Дівчина міцно стискала його руку. У низу живота він відчував солодкий біль. Однак ерекції не було. Вона прийде набагато пізніше. Слова «набагато пізніше» обіцяли йому вічність — довгу палицю, що не має кінця. Чашка з рисовою кашею знову перехилилась, а мозок захитався.