Після суміші погроз і обіцянок Галворсену пощастило позбутися свого набридливого дитяти й провести Флойда до кабінету. Люкс адміністратора був лише чотири з половиною квадратних метри, але тут вдалося вмістити всі символи й знаки типового керівника відділу із зарплатнею $50 000 на рік. Підписані фотографії відомих політиків, серед яких Президент Сполучених Штатів і Генеральний Секретар ООН, прикрашали одну стіну, а світлини знаменитих космонавтів — вагомішу частину іншої.
Флойд сів у зручне шкіряне крісло, і його пригостили склянкою «хересу», отриманого з місячних хімічних лабораторій.
— Як справи, Ралфе? — запитав Флойд, відпиваючи напій, спершу обережно, а потім сміливіше.
— Непогано, — відповів Галворсен. — Однак є дещо, про що тобі краще дізнатися перед тим, як ти зайдеш на базу.
— Що ж це?
— Ну, можливо, найточніше назвати це моральною проблемою, — зітхнув Галворсен.
— Он як?
— Наразі це ще несерйозно, але важко прогнозувати, як ситуація розвиватиметься далі.
— Повне блокування витоків інформації, — рішуче відрубав Флойд.
— Правильно, — мовив Галворсен. — Мої люди дуже цим стурбовані. Зрештою, майже всі вони мають на Землі родини, а ті бояться, що ми тут гинемо від якоїсь місячної чуми.
— Мені шкода, — сказав Флойд, — але ми не змогли вигадати кращої історії, опріч того, це працює. До речі, я зустрів Мойсейовича на космічній станції, навіть він купився на нашу вигадку.
— Що ж, служба безпеки буде щаслива…
— Хай не надто радіють, Мойсейович звідкись знає про МАТ-1, починають просотуватися чутки. Проте ми не можемо робити жодних заяв, доки не дізнаємося, що воно в біса таке й чи не стоять за цим наші китайські друзі.
— Доктор Майклз гадає, що знає відповідь на це питання. Він умирає, так жадає тобі розказати.
Флойд похапцем допив свою склянку:
— А я вмираю як хочу його послухати. Ходімо.
Розділ 11
Аномалія
Нарада відбувалась у великій прямокутній залі, де легко могла розміститися сотня осіб. Залу було обладнано найсучаснішими оптичними й електронними екранами, вона скидалася б на звичайну конференц-залу, якби не купа плакатів, портретів, записок і аматорських малюнків, які свідчили, що це також і центр місцевого культурного життя. Особливо вразила Флойда колекція вивісок, очевидно, зібрана з неабиякою турботою й любов’ю. Таблички містили такі повідомлення: БУДЬ ЛАСКА, НЕ ХОДІТЬ ПО ГАЗОНУ, ПАРКОВКА ЗАБОРОНЕНА, НЕ ПАЛИТИ, ДОРОГА НА ПЛЯЖ, ПЕРЕХІД ДЛЯ ХУДОБИ, НА УЗБІЧЧІ М’ЯКИЙ ҐРУНТ і ТВАРИН НЕ ГОДУВАТИ. Якщо це були оригінали, а, судячи з їхнього вигляду, так воно й було, то перевезти їх сюди із Землі коштувало невеликий статок. Це було надзвичайно зворушливо: у цьому ворожому світі люди досі жартували над речами, які їм випало залишити на рідній планеті та за якими ніколи не сумуватимуть їхні діти.
Натовп із сорока чи п’ятдесяти людей уже чекав на Флойда, усі ввічливо підвелися, коли він зайшов слідом за адміністратором. Кивнувши кільком знайомим, Флойд прошепотів до Галворсена:
— Перед нарадою мені хотілося б сказати кілька слів.
Флойд сів у передньому ряду, поки адміністратор зійшов на трибуну й оглянув аудиторію.
— Пані та панове, — почав Галворсен, — мені не треба нагадувати вам, що це дуже важлива зустріч. Тут із нами доктор Гейвуд Флойд. Ми всі чули про нього, багато з вас знайомі з доктором особисто. Він щойно прибув спеціальним рейсом із Землі й перед початком наради хоче сказати кілька слів. Прошу, докторе Флойд.
Флойд зійшов на трибуну під звук чемних аплодисментів, із усмішкою оглянув присутніх і промовив:
— Я хотів вам сказати лиш одне — дякую. Президент просив мене переказати подяку за вашу неоціненну працю, яку, ми сподіваємося, світ небавом зможе гідно оцінити. Я прекрасно розумію, — обережно додав він, — дехто з вас, напевно, навіть більшість із вас, стурбовані тим, чим викликана така таємничість щодо нашої знахідки. Ви не були б науковцями, якби вважали інакше.