Флойд не здивувався, коли Галворсен захотів зостатися в шатрі, він пояснив свій вибір навдивовижу чесно.
— Я ставлюся до скафандрів, як до неминучого зла, — мовив адміністратор. — Мені доводиться їх одягати чотири рази на рік для загальних оглядів. Якщо ви не заперечуєте, я посиджу тут і подивлюся все по телевізору.
Ці упередження проти скафандрів зараз звучали вельми старомодно, скафандри нового покоління були набагато зручніші, ніж оті незграбні одоробла, які випало вдягати першим дослідникам Місяця. Тепер скафандр одягався за хвилину без будь-якої сторонньої допомоги й був майже ввесь автоматизований. Скафандр «Мк V», у який обережно вбрався Флойл, захистить його від усіх місячних небезпек дня і ночі.
У компанії доктора Майклза він вийшов до невеликого повітряного шлюзу. Коли стихла пульсація насосів і його костюм майже непомітно затвердів навколо тіла, Флойд відчув себе замкненим у тиші вакууму.
Цю тишу порушив звук рації, прикріпленої до костюма.
— Тиск у нормі, докторе Флойд? Нормально дихаєте?
— Так, усе добре.
Його напарник обережно перевірив усі показники й датчики ззовні костюма Флойда. Потім промовив:
— Добре. Ходімо.
Зовнішні двері відчинились, і перед ними відкрився місячний ландшафт, укритий курявою, місцевість мерехтіла й мінилась у світлі Землі. Рухаючись неквапливо, перевальцем, Флойд слідом за Майклзом виліз крізь люк. Ходити насправді було неважко, у парадоксальний спосіб костюм давав змогу відчути себе найближче до земних умов, аніж за увесь час перебування на Місяці. Вага й слабкий опір, який чинив костюм, створювали ілюзію земної сили тяжіння.
Відтоді, як сюди лише годину тому прибув доктор Флойд, краєвид змінився. Хоч зірки й серп Землі світилися так само яскраво, як завжди, чотирнадцятиденна місячна ніч майже закінчилася. Сяйво корони чимось нагадувало схід Місяця на Землі, а потім вершина радіовишки раптом спалахнула вогнем, спіймавши перші промені Сонця, що сходило.
Вони зачекали, поки керівник проекту й два його асистенти виберуться з люка, а відтак повільно попрямували через кратер до своєї мети. До того часу, як вони її досягли, на обрії з’явилася розпечена до білого тонка риска. Попри те що сонце з’явиться з-за небокраю лише за годину, зірки вже зникли.
Кратер досі перебував у тіні, але прожектори, установлені довкола обода, прекрасно освітлювали все навколо. Коли Флойд повільно спускався рампою до чорного прямокутника, він відчув не лише захоплення, а й безпомічність. Тут, коло самих кордонів планети Земля, людина зіштовхнулася з таємницею, яка може так і залишитися нерозкритою. Три мільйони років тому хтось теж прямував цим шляхом і залишив цей незнаний і, можливо, незбагненний знак власної присутності, а сам повернувся до своєї планети або зірки.
Голос по радіо в скафандрі Флойда перервав його розмірковування:
— Говорить керівник проекту. Якщо ви станете в лінію от сюди, ми зможемо зробити кілька фотографій. Докторе Флойд, станьте в центрі. Докторе Майклз, дякую…
Ніхто, крім Флойда, очевидно, не вважав це фотографування за щось кумедне. Відверто кажучи, доктор навіть радів, що хтось прихопив фотоапарат. Це фото, безперечно, стане історичним, отож він хотів один примірник і для себе. Флойд сподівався, що його обличчя гарно видно крізь скафандр.
— Дякую, джентльмени, — сказав фотограф після того, як вони трохи сором’язливо попозували на тлі моноліту й він зробив кадрів дванадцять. — Ми попрохаємо базу вислати вам світлини.
Нарешті Флойд звернув увагу на чорнющу плиту, він повільно походжав навколо неї, розглядаючи цю штуку зусібіч, намагаючись зафіксувати у своїй свідомості всі деталі. Доктор не сподівався знайти нічого нового, він знав: кожен сантиметр моноліту вже досліджували хіба що не під мікроскопом.
Тепер сонце повільно сходило над краєм кратера, його промені падали на східну частину плити. Проте здавалося, що плита поглинає кожен промінчик сонця, немов його ніколи й не було.
Флойд вирішив зробити простий експеримент: він став між монолітом і сонцем, видивляючись свою тінь на чорній гладенькій поверхні. Там не було навіть сліду тіні. Десять кіловат жару падало на плиту, якщо всередині щось і зберігалося, воно мало б уже зваритися.