Тепер він говорив набагато повільніше, з мертвою, механічною інтонацією, за цим голосом важко було впізнати Еала, яким його знала команда «Діскавері».
— Доброго ранку, докторе Чандра. Це Еал. Я готовий до першого уроку.
Боумен не міг більше витримувати цих тортур. Він рвонув останній блок, і Еал замовк назавжди.
Розділ 29
Сам-один
Немов малюсінька крихка іграшка, космічний корабель, безсилий і безрушний, плив у порожнечі. Ніщо не могло виказати, що це був найшвидший об’єкт у Сонячній системі й рухався він швидше, ніж будь-яка планета довкола Сонця.
Сторонній спостерігач не помітив би на цьому кораблі жодних ознак життя, ба навіть навпаки, дві зловісні прикмети свідчили, що тут гостює смерть: люк розчинено навстіж, а довкола хмара сміття.
По безкраїх просторах космосу вже на милі від «Діскавері» розкидано клапті паперу, металевої фольги, якісь речі, деформовані настільки, що вже важко зрозуміти, чим вони колись були; то тут, то там скупчувалися хмари кристалів, вони, немов коштовності, вигравали на далекому Сонці — усі рідини, висмоктані з корабля, миттєво замерзли.
Усе це було безсумнівною ознакою катастрофи. Як уламки на поверхні океану свідчать про те, що щойно затонув корабель, так і уламки на просторах космосу доводять — із кимось сталася біда. Проте в космосі кораблі ніколи не тонуть, навіть після аварії вони довіку обертатимуться на своїй орбіті.
Але цей корабель не був повністю мертвий, на його борту почався рух. Мерехтливе світло з’явилося в каюті для спостереження, потім воно заблимало крізь розчинений повітряний шлюз. Де є світло, там досі можливе життя.
Потім рух на кораблі активізувався. Тіні миготіли в блакитному світлі всередині повітряного шлюзу, і щось випливло у відкритий космос.
Циліндричний об’єкт, грубо обмотаний тканиною. Після першого виплив другий, усього три. Вони шугонули від корабля зі значною швидкістю і скоро відійшли на сотні метрів геть.
Минуло півгодини — і з повітряного люку виринуло щось значно більше. Одна з космічних капсул випливла в космос. Дуже обережно вона кружляла навколо корпуса й нарешті наблизилася до опори антени. З’явилася фігура в скафандрі, кілька хвилин вона працювала нагорі, потім повернулася до космічної капсули. Через якийсь час космічна капсула повернулася до повітряного шлюзу, на кілька хвилин вона забуксувала перед входом, наче їй було важко прослизнути всередину без чиєїсь допомоги, яку вона мала раніше. Та й зараз, ударившись раз чи двічі об бортики, вона повернулася в гараж.
Потім цілу годину нічого не відбувалося, три зловісні згортки вже давно зникли з поля зору, вони самотньо відпливали далі від корабля.
Потім повітряний шлюз зачинився, розчинився й зачинився знову. Трохи згодом блакитне світло всередині зникло, його замінило світло набагато яскравіше. «Діскавері» повертався до життя.
Тепер з’явився навіть кращий знак. Велика тарілка антени, яка вже чимало годин поспіль не виконувала своєї функції, спрямована на мертвий Сатурн, знову почала рухатися. Вона повернулася в бік задньої частини корабля, дивлячись назад понад паливними баками та сотнями квадратних метрів плавників-радіаторів. Антена підіймала свою голову, достоту як соняшники повертаються до Сонця.
Усередині «Діскавері» Девід Боумен ретельно наводив антену на півмісяць Землі.
Без автоматичного контролю йому доводилося наводити промінь уручну, і він не міг зафіксувати його надовго, але принаймні він мав тримати напрям протягом кількох хвилин. Тепер не було жодних відхильних імпульсів, які розвертали антену від Землі.
Боумен почав доповідати своїм колегам на рідній планеті. Мине ще година, доки його слова дістануться туди й Центр керування польотом дізнається, що трапилося. І мине ще дві години, поки до нього дійде їхня відповідь.
Важко навіть уявити, яку ще відповідь можуть надіслати із Землі самотньому мандрівникові в космосі, окрім тактовного й співчутливого «Прощавай».
Розділ 30
Таємниця
Гейвуд Флойд мав такий вигляд, наче останнім часом дуже мало спав, на його обличчя лягла тінь тривоги. Хай як він почувався, але його голос звучав спокійно і впевнено. Доктор робив усе можливе, щоб заспокоїти й підбадьорити самотню людину на іншому краї Сонячної системи.
— Передусім, докторе Боумен, — почав він, — ми маємо вас поздоровити, ви зіштовхнулися з безпрецедентно складною ситуацією, діяли абсолютно правильно, і вам вдалося перемогти.