Відтоді чорна плита більше не реагувала на подразники. Її накрили й вряди-годи знову показували сонцю. Жодної реакції. Ніхто не намагався її розрізати, частково через наукову обережність, почасти через страх перед можливими наслідками.
Магнітне поле, що сприяло виявленню плити, зникло після того потужного радіосигналу. Можливо, теоретизували деякі експерти, сигнал був згенерований величезним кругобіжним струмом, що тік у надпровіднику, утримуючи енергію впродовж тисячоліть до моменту, коли вона знадобилася. Те, що моноліт мав якесь внутрішнє джерело енергії, не підлягало сумніву, сонячна енергія, яку він усотав протягом короткого часу, була недостатньою для такого потужного сигналу.
Одна цікава й, либонь, не дуже важлива особливість моноліту привела до появи багатьох теорій і численних дискусій. Моноліт був 3,375 метра, а поперечний переріз 1,5 до 0,375 метра. Перевірка розмірів моноліту довела, що його сторони мали відношення 1:4:9, що являло собою квадрати трьох перших цілих чисел. Ніхто не міг знайти такому збігу бодай якесь адекватне пояснення, але ніхто навіть не припускав, що це є випадковість для пропорцій, що проводяться в межах вимірної точності. Захоплювало й одночасно лякало те, що жодна земна технологія не могла дати такої фантастичної точності в процесі виготовлення простого блока з будь-якого матеріалу. Це пасивне вираження геометричної досконалості вражало, як у принципі і будь-яка інша характеристика МАТ-1.
Із якоюсь байдужою цікавістю Боумен вислухав пояснення Центру керування польотом щодо збою в програмі корабельного комп’ютера. У голосах із Землі вчувалося стільки почуття провини, що Боумен міг уявляти, як відчайдушно обвинувачували одне одного в усіх смертних гріхах тепер ті, хто планував експедицію.
Звичайно, вони мали причини на таке рішення, включно з результатами таємного експерименту відділу Міністерства оборони під кодовою назвою «проект BARSOOM», який 1989 року проводила Гарвардська вища школа психології. У цьому експерименті представників різних верств населення переконували в тому, що людство вступило в контакт із інопланетянами. Піддослідних за допомогою наркотиків, гіпнозу чи візуальних ефектів запевняли, що вони щойно зустрічали істот з інших планет, отож їхні реакції були наближені до справжніх.
Деякі прояви цих реакцій були досить різкими; здавалося, що в багатьох цілком нормальних людей наявна глибоко захована ксенофобія. Із огляду на часті випадки погромів, самосуду й інших «приємностей», якими переповнено історію людства, це не мало б нікого дивувати, проте організатори експерименту були аж так глибоко стривожені, що навіть не наважились оприлюднити результати досліджень. П’ять випадків масової паніки, що незалежно один від одного почалися під час радіотрансляцій «Війни світів» Уелльса, тільки підтвердили висновки науковців.
Утім, незважаючи на ці переконливі аргументи, Боумен підозрював, що небезпека культурного шоку була не єдиним поясненням такої надсекретності операції. Певні натяки, які прослизали під час брифінгів, свідчили: блок США-СРСР сподівався зискувати з того, що саме ці країни першими ввійдуть у контакт із розумними істотами поза межами Землі. 3 його сьогоднішнього погляду, коли він дивився на Землю, як на тьмяну цятку, загублену в просторі, такі міркування здавалися сміховинно містечковими.
Набагато більше Боумена цікавило пояснення поведінки Еала, хоч уже й було запізно думати над цим. Ніхто не міг би тепер з’ясувати правду, але той факт, що один із дев’ятитисячників Центру керування польотом, загнаний в ідентичний стан глибокого психозу, тепер перебував на терапії, доводило, що це пояснення мало право на існування. Такі помилки більше не мали повторюватись, але і той факт, що проектувальники Еала не змогли зрозуміти психологію навіть власного творіння, показувало, як тяжко буде людям налагодити контакт із інопланетянами.
Боумен цілком міг повірити в теорію доктора Сімпсона, який твердив, що неусвідомлене почуття провини зумовило конфлікт у програмі й змусило Еала перервати контакт із Землею. Астронавту подобалося думати, хоч він і знав, що ніколи не зможе довести свого припущення, що Еал не мав наміру вбивати Пула. Він просто намагався знищити докази своїх помилок. Це ж комп’ютер доповів, що блок АБ-35 перегорів, і його брехню невдовзі мали розкрити. Й Еал запанікував, як і будь-який недосвідчений злочинець, що втрапив у тенета власного обману.