Однак напруживши уяву, Боумен зміг реконструювати справжній масштаб цього видовища, адже вся Земля, якщо її помістити на кільця Сатурна, мала б вигляд кульки підшипника на обідній тарілці.
Інколи позаду кільця пропливала зірка, лише трохи втрачаючи свою яскравість. Вона і далі сяяла крізь напівпрозорий серпанок, хоча, бувало, починала часто миготіти, коли більші шматки орбітального пилу пропливали повз неї.
Щодо кілець, то з XIX століття було відомо, що вони не є суцільними, це просто фізично неможливо. Кільця складалися з міріадів фрагментів, можливо, їх залишив супутник, який підійшов надто близько і його пошматувало припливними силами велетенської планети. Хай якою є їхня природа, людству пощастило їх спостерігати, адже кільця могли існувати тільки протягом відносно дуже короткого періоду в історії Сонячної системи.
Ще 1945 року британський астроном указав на те, що кільця Сатурна ефемерні, гравітаційне поле скоро зруйнує їх. Якщо прийняти це твердження, то напрошувалося й інше: вони утворилися зовсім недавно, менше від трьох чи двох мільйонів років тому.
Одначе ніхто й ніколи не звертав уваги на той цікавий збіг, що кільця Сатурна виникли в той самий час, що і людська раса.
Розділ 34
Орбітальний лід
«Діскавері» увійшов у широкомасштабну систему супутників Сатурна, величезна планета була всього за день льоту. Корабель уже давно перетнув кордон, установлений найвіддаленішим супутником — Фебою, що рухалась у протилежному напрямку по дуже витягнутій орбіті за вісім мільйонів миль від Сатурна. Тепер попереду були Япет, Гіперіон, Титан, Рея, Діона, Тетіс, Енцелад, Мімас, Янус і самі кільця. Нині супутники демонстрували деталі своїх поверхонь у телескоп, і Боумен відправляв на Землю якомога більше фотографій. Лише Титан, супутник у три тисячі миль у діаметрі, що за розміром дорівнював планеті Меркурій, зайняв би команду дослідників на місяці, а він міг приділити йому і його крижаним товаришам лише побіжний погляд. Та Боумен і не потребував більшого, він був упевнений, що його метою є Япет.
Поверхню всіх супутників Сатурна порили кратери від метеоритів, хоч їх було набагато менше, ніж, припустімо, на Марсі, вони демонстрували химерні візерунки світла й тіні, серед цих візерунків вирізнялися кілька сяйливих плям. Це, очевидно, були ділянки замороженого газу. Лише Япет демонстрував відмінну й доволі дивну географію. Одна півкуля супутника, яка, подібно до інших супутників Сатурна, завжди повернута до нього, була надзвичайно темна й практично не можна було розгледіти якісь деталі на її поверхні. На іншій півкулі, навпаки, домінував світний білий овал, щось приблизно чотириста миль завдовжки й двісті завширшки. Зараз тільки одна частина цього неймовірного утворення перебувала в сонячному світлі, тож причина незвичайних варіацій освітлення Япета стала очевидна. На західному боці орбіти місяця яскравий еліпс був повернутий до Сонця, а значить, і до Землі. А зі східного боку частина еліпса відвернулася від світила, і було помітно тільки слабко освітлену півкулю.
Величезний, ідеально симетричний еліпс широко розкинувся по екватору Япета й ішов по осі його полюсів, він мав аж такі рівні краї, що здавалося, немов хтось навмисне намалював велетенський білий овал на поверхні маленького супутника. Той овал був абсолютно пласким, і Боумен гадав, чи могло б це утворення виявитися поверхнею замерзлої рідини, а втім, навряд чи: навіть якби таке припущення й підтвердилося, воно не могло б пояснити його разюче штучний зовнішній вигляд.
Проте астронавт не мав багато часу вивчати Япет на шляху до кульмінації його подорожі — осердя системи Сатурна. Останній складний маневр «Діскавері» швидко наближався. Пролітаючи повз Юпітер, корабель використав його силу тяжіння, щоб збільшити свою швидкість. А тепер йому треба зробити якраз навпаки — сповільнитися, наскільки це можливо, щоб «Діскавері» не вилетів за межі Сонячної системи й не попрямував до зірок. Курс корабля зараз був розрахований на те, що Сатурн його «зловить» і судно перетвориться на один із його супутників, ковзаючи по вузькій лінії еліпса завдовжки два мільйони миль. На найближчій точці цього еліпса він майже зачепить планету, на найдальшій — орбіту Япета.