Розділ 44
У гостях в інопланетян
Стовп вогню помандрував за край сонця, немов шторм, який ховається за горизонтом. І рухливі цятки більше не ковзали по червоній поверхні зірки за тисячі миль унизу. Усередині космічної капсули, захищений від впливу довкілля, яке за інших умов знищило б його за одну мілісекунду, Девід Боумен чекав на свою долю.
Білий карлик потонув за обрієм так само швидко, як і мчав по орбіті, на мить він торкнувся небокраю, змусивши його запалати, а потім зник із поля зору. На сонце впали відносні сутінки, і в раптово зміненому освітленні Боумен зрозумів: щось відбувається в космосі навколо нього.
Світом червоного сонця поширилися брижі, наче він дивився на нього крізь рухливу воду. На мить астронавту здалося, що це ефект заломлення, викликаний ударною хвилею тієї розжареної атмосфери, у яку він був занурений.
Світло зникало, здавалося, ось-ось смеркнеться. Мимохіть Боумен подивився вгору, а відтак засоромився сам себе, згадавши, що основне джерело світла тут є не на небі, а в палахкучому світі внизу.
Здавалося, трапилося щось матеріальне, мов димчасті стінки скла потовщали навколо астронавта, притлумлюючи червоне сяйво й затуляючи огляд. Ставало дедалі темніше, ревіння зоряної бурі також ущухало. Космічна капсула пливла в тиші й у ночі. За секунду Боумен відчув м’який поштовх, космічна капсула стала на тверду поверхню та зупинилася.
«Утім, зупинилася де?» — недовірливо запитав себе Боумен. Згодом повернулося світло, і недовіра змінилася на відчай: із того, що він бачив довкола, чоловік зрозумів, що остаточно збожеволів.
Боумен думав, що готовий до будь-якої чудасії. Єдине, чого він ніяк не чекав побачити, це знайомого місця зі своєї рідної планети.
Космічна капсула зупинилася на відполірованій підлозі, які зазвичай стелять в елегантних готелях у великих містах Землі. Вражений, він роздивлявся вітальню зі столиком для чаювання, канапою, дюжиною крісел, письмовим столом, різноманітними лампами, наполовину заповненою журналами книжковою полицею й навіть вазонами з кімнатними квітами. На одній стіні висіла картина Ван Гога «Міст в Арле», «Світ Христини» Ваєта — на іншій. Боумену здавалося, якщо відсунути шухляду цього письмового столу, то всередині лежатиме Біблія Гедеона…
Якщо він справді збожеволів, то його маячня, на диво, вишукана. Усе було немов справжнє, нічого не зникало, якщо від нього відвернутися. Єдиний, але найголовніший елемент, який кепсько пасував до цього інтер’єру, — це сама космічна капсула.
Протягом багатьох хвилин Боумен сидів без руху. Астронавт очікував, що марево навколо нього от-от зникне, але воно і далі було так само реальним, як і все, що він будь-коли бачив у своєму житті.
Або це дійсна обстановка, або ж настільки майстерний фантом, що його складно відрізнити від реальності. Можливо, його тестують, якщо це справді так, то не лише доля Девіда Боумена, а й доля усього людства залежить від його поведінки в наступні кілька хвилин.
Він міг сидіти тут, чекаючи коло моря погоди, або міг відкрити космічну капсулу й кинути виклик реальності довкола нього. Підлога під ним мала бути справжня, зрештою вона витримувала вагу космічної капсули. Не схоже, щоб він провалився крізь неї, хай якою «реальною» вона була.
Ще залишалося питання щодо повітря, він не знав, чи ця кімната у вакуумі чи, може, наповнена отруєними газами. Боумену спало на думку, що нелогічно тягнути його через усі ті труднощі, щоб згубити отруйними газами в цій кімнаті, але він не був налаштований безглуздо ризикувати. У будь-якому разі, роки тренувань виробили в ньому звичку обережно ставитися до небезпеки забруднень, астронавт старався уникати потенційно небезпечних середовищ і заходити туди лише тоді, коли альтернативного шляху немає. Це місце мало вигляд готелю десь у Сполучених Штатах. Утім, це не змінює факту, що в реальності він має бути за сотні світлових років від Сонячної системи.
Він закрив шолом скафандра, загерметизував себе й штовхнув люк космічної капсули на вихід.
Після короткого шипіння вирівнювання тиску Боумен ступив до кімнати.
Наскільки можна судити, він перебував у нормальному гравітаційному полі. Боумен підвів одну руку, потім дав їй упасти. Вона вдарилася йому в бік менше, ніж за секунду.
Це зробило все навколо вдвічі більш нереальним. Боумен стояв у скафандрі перед транспортним засобом, який міг нормально функціонувати лише за відсутності гравітації. Він більше не міг покладатися на свої нормальні рефлекси астронавта. Тому перед тим, як зробити якийсь рух, мусив двічі подумати.