Маші дуже кортіло показати цей папірець батькам — татові й мамі, але вона не стала ризикувати. Покажеш їм папірець, вони запитають: «А як у тебе з оцінками?» А потім довго думатимуть і зітхатимуть — майже як той вахтер з Інституту Поліпшення. І невідомо, чим усе це скінчиться. Тому що мама може сказати:
— Знаєш що, дівчинко, спершу ти свою успішність поліпши, а потім уже чужою продуктивністю піклуйся.
А тато додасть:
— Я скоро посивію од горя. Я стільки трійок за все життя не бачив. Їх тут тисяча чи дві?
Наступного дня Маша пішла поліпшувати. В ательє № 78 «Силует» було вельми цікаво. Горіли довгі лампи денного світла. Стояли швацькі машинки і манекени. Приймач у кутку світився зеленим світлом і розповідав про нові домни.
Всі працівники збіглись подивитись на Машу. Товста гудзичниця Лисавета Чуркіна мовила:
— Ой, прислали сирітку! З такими тільки план виконувати!
А чоловіча брючниця Четверикова додала:
— Теж мені поліпшувачка! Її саму поліпшувати й поліпшувати, он вона яка хирлявенька!
Директриса товариш Сабінова суворо запитала:
— Дівчинко, ти коли-небудь працювала на швацькій машинці?
— Я татові джинси підшивала.
— І що, вийшло? Підшились джинси?
— Не зовсім. Машинку заклинило. Тато досі не може її зрушити з місця. Він каже, що те і друге врятувати не вдасться. Доведеться або машинку викидати, або джинси. Треба лише довідатись, що дорожче коштує. Здається, джинси дешевші.
— Джинси шиють із парусини, — зауважила Сабінова. — То вельми цупкий матеріал. Ми тобі для початку мішковину дамо. А поки що йди сідай до машинки і крути її, як м'ясорубку. Звикай до обертальних рухів. Другою рукою перегортаєш книжку. Вироблятимемо автоматизм.
Маша так і вчинила. Сіла й почала одною рукою машинку крутити, а другою журнал гортати.
Гудзичниця Лисавета Чуркіна, така маленька й кучерява, питає:
— Скажи, дівчинко, чому у тебе волосся так гарно вилискує і так гарно укладене?
Маша візьми та й скажи:
— А я його молоком перед сном промиваю. Слабким розчином. Уже цілий рік.
Лисавета Чуркіна все те запам'ятала і чоловічій брючниці Четвериковій таємницю повідала. І обидві вони глибоко замислились.
Закрійник Лопухін, такий високий і вихований, каже:
— Дівчинко, а ось ті джинси, недорогі, що ти їх татові зіпсувала, де купували?
— То ви не знаєте? — відповідала Маша. — На станції Клязьма новий магазин відкрили. «Будинок джинсів» називається. Там на першому поверсі польські брюки продають, на другому — чеські, а нагорі — з італійської народної капіталістичної республіки. Там цих джинсів навалом, навіть оксамитові є.
Закрійник Лопухін усе це також запам'ятав і навіть у книжечку записав.
Для чого все це Маша наговорила, вона й сама не відала. Може, тому, що професор Баринов просив ательє розбурхать, аби вони не позакисали.
Наступного дня була неділя — найбільш робочий день для ательє. Маші до школи йти не треба було. Вона зранку до ательє попрямувала — поліпшувати.
Маша йшла вулицею вся поважна й заклопотана. І все хотіла, щоб трапився хтось із однокласників і запитав би:
— Куди це ти, Філіпенко, простуєш? А вона б відповіла:
— Це тобі робити нічого, ти увесь розпустився. А я на роботу йду.
Та, як на зло, ніхто не траплявся. Цього прохолодного ранку всі ще, певно, спали після важких шкільних баталій.
Товариш Сабінова, сувора, як шабля, стояла біля входу із зошитом і відмічала, хто запізнився. Тільки відмічати було нікого. Ніхто не приходив.
Товариш Сабінова дала Маші великий шмат мішковини й почала дзвонити, куди всі поділись:
— Алло, покличте до телефону Єлизавету Аркадіївну.
Їй там кажуть:
— Лисавета Аркадіївна підійти не може. Вона до подушки приклеїлась.
— Що це за жарти? — закричала товариш Сабінова. — Скажіть їй, щоб негайно йшла на роботу.
А там відповідають:
— Не можемо сказати. Подушка заважає. Не чує вона нічого. Тому що вона пухова.
Товариш Сабінова дуже розгнівалась:
— Ось я зараз сама приїду з нею поговорю. Вона у мене все умить зрозуміє і почує все. Вона у мене стане шовкова.
— І у вас вона нічого не зрозуміє. Вона у ванній сидить. Відмокає, щоб відклеїтись.
Товариш Сабінова чоловічій брючниці Четвериковій подзвонила:
— Чому це вас немає? Негайно з'явіться на роботу!
А Четверикова у відповідь каже:
— Та як же я з'явлюсь? У мене подушка до потилиці прилипла. Я в ній — як Наполеон у треуголці.