— Едуарде Миколайовичу, діти вас розуміють. Ну, а дорослі —їхні батьки? Вони читають ваші твори?
Е. М. Ось, наприклад, оповідання «Цілющий бугай» — гадаю, що в ньому знайдуть щось смішне для себе і дорослі, і діти.
ЦІЛЮЩИЙ БУГАЙ
Село Троїцьке побіля Переелавля, село сумирне й безневинне. Люди в ньому мовчазні, поштиві.
А село Афоніно таке балакуче, начебто не з цієї місцевості. Недарма ходять чутки, що людей з цього села поміщик у карти виграв. І виграв їх, либонь, у південноциганських краях. Тому що таких балакучих людей ніде більше в нашій області нема.
Коли ідеш по Троїцькому, всі на тебе поглядають і ні про що не питають. Коли ідеш по Афоніно, тільки про тебе й мова:
— Дивіться, чоловік з вудкою вдень на річку іде.
— А що? Користі від нього ніякої, от і витурили.
— Це ж чому користі нема? Постав його на городі, от і користь. Усі ворони розлетяться.
— Та він, либонь, міський. Він на городі зав'яне через півгодини. Йому лише папірці підписувати.
— У мене торік мешкав один міський, кволий. Його жінка покинула. І цього скоро покине.
— Матусю! Це ж чому мене скоро покине?
— Тому що роботи в господарстві по горло. А ти на річку з вудкою. Ось ти назад підеш, побачимо, що ти там наловиш.
Отак од ганку до ґанку передають тебе мов естафету.
Зате в Афоніно подій усіляких мало. А на Троїцьке вони так і сипляться. То кіно туди приїдуть знімати про партизанів. То з'ясується, що пенсіонерка Купцова Дуняша вже третій рік як відьма. Через неї у Кльокових корова не доїться, а бригадир Павловський на тракторі художнику Чижикову огорожу зруйнував.
І раптом у Троїцькому бугай заграв. Козиряти почав. Був бугай як бугай. А з осені почав за всіма, хто трапиться, ганятись.
Корівник старий. Якщо бугая до стовпа прив’язати, він усе поруйнує. Отож він і ходив безприв'язний.
Якось Павло Васильович Гутіонтов, районний архітектор, з грибами з лісу повертався. Вирішив нін гак зрізати, повз корівник пройти.
Ходив він повільно, бо його радикуліт мордував. У нас в Троїцькому є прикмета така народна, що радикуліт у тієї людини буває, котра своєї роботи виконувати не хоче. Так ось архітектор Гутіонтов до того не хотів її робити, що увесь скоцюрблений ходив. І з кожним роком дедалі скоцюрбленішим ставав.
І от з тою підвищеною скоцюрбленістю він біля корівника опинився. Вони зустрілись — архітектор підвищеної скоцюрбленості і бугай підвищеного буцання. І чимось одне одному посилено не сподобались.
Те, що бугай Циган архітектору не сподобався, — наплювати й забути, ніякої дії з цього не випливало. А от що Павло Васильович Цигану не сподобався — то гірше. Через це уся пригода й сталась. Бугай як побіжить на Павла Васильовича!..
Я не знаю, чи бігав на вас бугай, мій любий читачу, але справа то не потішна, а просто-таки жахлива. Павло Васильович про це відав і чимдуж вбік од бугая кинувся.
А бігти слизько, важко. Архітектор буксує, і Циган пробуксовує. Та поступово вони швидкість почали набирати, і все хутчіш і хутчіш почали рухатись.
Ніхто й не підозрював, що Павло Васильович такий спортивний. Він тричі навколо корівника пробіг, потім на дах над ґанком злетів і на ньому сидить. А Циган гнилі стовпчики з-під ґанку виколупує.
Лясь! — і Павло Васильович, як в уповільненому кіно почав униз падати. І поки падав з даху — човен у дворі помітив перевернутий на цурпалочках. Ось до того човна він і кинувся.
Циган із себе піддашок, що над ґаночком був, скинув, а Павла Васильовича вже не дістати, він під човном лежить.
Циган почав колами ходити. Відійде, але оком на човен косує. Тільки Гутіонтов висунеться, Циган уже тут як тут — з рогами.
Довелося Гутіонтову разом з човном рачкувати. А човен важенний. І повз він, як черепаха у своєму власному домі. Півкілометра повз. Ось тобі й зрізав гак. І гриби розгубив.
Зате він потім за два місяці новий корівник спроектував. То що найцікавіше — його скоцюрбленість як рукою зняло. Він випростаний і стрункий став. Таким струнким і до районного міста поїхав. А наші сільські з тих пір Цигана Лікарем звуть. І кажуть:
— Хто нездужає, тому можемо нашого бугая по рецепту виписати. Він од усіх недуг вилікує.