І таких випадків у мене скільки завгодно було.
— Ну то й що? — запитала бабуся. — Чого ти, власне, досяг? Для себе персонально?
— Догану заробив. Майстер Колбасін мені її влаштував. І багато дрібних привілеїв втратив. Путівки, відрядження, подяки.
— А його все те не обходить, — мовив Топилін. — Він на всі такі випадки з висоти космосу дивиться. З погляду всесвітньої справедливості.
Бабуся сказала:
— З погляду всесвітньої справедливості він, певно, поліпшив процес випуску приладів. Хай на тисячну частку. Але при цьому постраждав сам. Тобто, приносячи користь суспільству, сам щось втрачаєш. Але тут є одна заковика, — вона витримала паузу. — Адже й для нього має бути якась користь. Інакше б наш Шубовсть змилився до нуля, зносився б, чи що, а він до сих пір цілий, і здоровий, і процвітає.
— Ідеально — допомагати суспільству і самому при цьому набувати, — додумався Топилін.
— Ідеально — Тихомирова витурити, — сказав я. — І в зв'язку з цим у мене є для вас повідомлення. Справа передається до товариського суду.
Пауза.
— Як на мене, це нам вигідно! — раптом зронила бабуся.
— Чому?
— Зараз поясню… У суді та й друга сторони мають наводити докази. Факти. Мотивування. А отже…
Мозковий трест розпочав роботу.
РОЗДІЛ N+5
(Грамота за організацію курсів для школярів, які поступають учнями на завод)
Ось ще випадок з мого заводського життя. Надійшов до нас лист із сусідньої школи. Дирекція просила прислати кращих представників заводу. Щоб вони могли розповісти старшокласникам про завод, про професії, про наші прилади та проблеми. А то діти школу закінчують, а ким бути — не вирішили. Ніколи їм було вирішувати — успішність їх заїдала. І кохання, і дружба.
І наші кращі представники мали школярам очі повідкривати. Навчити їх правильно жити і приносити користь.
Почали шукати кращих представників.
Кращий інженер швидко знайшовся. Сам головний вирішив перед дітьми виступити. Вкрай потрібні були заводу молоді грамотні люди.
З кращим ливарником також просто було. Був у нас один робітник — Матвій Розов, надзвичайно грамотний, майже інженер, депутат районної Ради, делегат усіх конференцій, член місцевкому, лити йому вже ніколи було, але знав він багато і розповідав чудово.
Був у нас і наладчик-механік Бичков. Не робітник — чарівник. Дмитрієв про нього казав, що на увесь технічний персонал його не проміняє. Що це один з трьох китів, на яких наш завод тримається. Другим китом був складальний цех, а третій кит у Дмитрієва постійно мінявся. Залежно від місця виступу і заводської кон'юнктури.
Головний до нас у цех подзвонив і каже:
— Чого я маю морочитись? Самі вирішуйте, хто там у вас кращий. Збори, чи що, скличте. Тільки не в робочий час.
Скликали збори. Начальник цеху товариш Нестеркін каже:
— Треба Лебедєва послати Сергія. І чистий він, і акуратний, завжди при краватці, і браку в нього не буває.
Та майстер Колбасін не бажає:
— Він отут нещодавно під час обіду в чергу став за черевиками для дружини. В універмазі. І простояв півзміни. А прилад для нього Мішуков складав.
— Отже, Мішукова пошлемо, — вирішив Нестеркін. — Він і в технікумі вчиться, і з Дошки пошани його не знімають. Чудовий фахівець.
— Та як же його до дітей посилати, — кричить Колбасін, — коли він з дружиною скандалить? Он у мене скільки листів на нього!
— А Баринов? — запитує начальник цеху.
— Що Баринов? — кричить майстер. — Я його сьогодні на місці злочину застукав. Він у робочий час самовар під столом паяв.
— Ну й народ у цеху! — подивувався тов. Нестеркін. — Не складальники, жах якийсь. І як я з ними десять років працював, план виконував?! Невже жодної порядної людини немає?!
Тут я підвівся.
— Є, — кажу.
Люди зітхнули: слава богу!
— А хоча б Корзинкіна! І на роботу вона приходить вчасно! І з чоловіком не скандалить! Вірно?
Майстер Колбасін киває, мовляв, правильно.
— … І металолому минулого суботника більш за всіх назбирала. Так?
Майстер киває — справді.
— … І вишиває вона краще всіх хрестиком. Її роботи навіть на виставку беруть. А як вона картоплю смажить!
— Та до чого тут картопля! — кричить начальник цеху;— Ми ж бо авіаційний завод, а не фабрика-кухня. А працює вона як?
— У роботі, — кажу, — є в неї один недолік. Не вміє вона прилади складати — струму боїться!
Тоді тов. Нестеркін підвівся і заявив:
— Ось що… Нас просили кращого складальника прислати, а не ангела. Погляньте на показники за три останніх місяці, — хто більше приладів склав, того й посилайте.