Він ще хвилину говорив про інші справи Цирк-концерту. Певно, він був усе ж таки сумлінний профспілковий працівник. Дай боже йому гарного профспілкового здоров'я, профспілкової бадьорості та справжнього широкого профспілкового щастя і раптом — нова несподіванка! Дмитрієв виступив. Він якийсь такий великий і номенклатурний, що йому зразу надають слово, запрошують у президії, навіть до ладу не довідавшись, хто він.
— Я — головний інженер тієї організації, «вельми шанованої», звідки до вас прийшов Шубовсть. Ось про що я подумав: а чи візьму я його до себе на виробництво назад, якщо попроситься? І так вирішив — не візьму. Надто вже він незручний. І багато з ним скандалів пов'язано. Досі про нього на заводі легенди ходять… Але те, що він для діла корисний, — це безперечно. Те, що він ворог зашкарублості й лицемірства, кожному зрозуміло. І що він людина порядна, можу засвідчити. Питання є?
Не було.
— То що ж! — сказав Мосалов. — Лишається нам Шубовстя вислухати. Ваше останнє слово.
Я подав Топиліну знак крутити лебідку. І неквапливо пішов до вхідних дверей. Є у мене що сказати. Зрештою сам я збагнув багато що. І головне, я збагнув, що усі люди на землі поділяються на громадян і рабів… Причому раб може бути на будь-якій посаді, бути начальником, та все ж лишається рабом. І що він сіє довкола? Рабство і догідливість. І з пана він миттєво обертається на підлабузника при появі дужчої людини. А громадяни повсякчас громадяни. І наше завдання — збільшувати кількість громадян, витрушувати з людей холуйство. І тільки тоді, коли всі люди стануть громадянами (може, через тисячу років), можна буде сісти й серйозно замислитись — а для чого життя дано людству, для чого ми, люди, на землі живемо?
Вийшло смішно. Ненапнутий трос лежав на — сцені. Він почав напинатись і опинився під стільцем нижнього гімнаста. Того самого, котрий вимагав стабільності в житті цирку. Ще секунда — і він поїхав би на стільці навстріч мені. Його спіймав Mocaлов.
По напнутому тросу я рушив у свою дорогу нагору. Коли я ішов понад Кічаловою, я зробив вигляд, що ось-ось на неї впаду.
— Шановні товариші! Безперечно, Анатолій Сергійович шанована людина. Він — заслужений діяч мистецтв. Більш того, я збагнув, що він сумлінний, дисциплінований працівник. Але я також людина шанована і високопрофесіональна. Хоч я і не начальник, а клоун. І навіть, хай так, блазень! Ось довідка з циркового училища про мій фаховий рівень. Ось подяки і газетні замітки, присвячені моїй діяльності в цирку. (Ці папери я передав до президії.) Та навіть коли б я не був такою знаменитою особистістю, до моїх слів і мого листа варто прислухатись. У них, у проклятих капіталістів, небезпечно бути зашкарублим. У них конкуренція. А що у нас є двигуном прогресу?
— План, — мовив Дмитріев.
— В такому разі, що є двигуном понадпланового прогресу? Чи господарства непланового, як у Тихомирова?! (Я сів на дроті.) Наша свідомість, наша совість. Нападаючи на Тихомирова, я своє матеріальне становище поліпшую? Посісти його місце хочу? Звести з ним рахунки? Звичайно, можуть бути й такі припущення. А чому б просто, по-селянському не повірити мені і не збагнути, що Тихомиров для Циркконцерту шкідливий. В крайньому разі на цій посаді. Ось тека номерів, ним відхилених і прийнятих іншими організаціями. Я не приховуватиму, я готувався до суду. І бажаючі можуть з нею ознайомитись. А ось довідка про те, що через відсутність розмовників у бригадах їх мобільність і доходи від них зменшились. А це не лише доходи. Це головні для нас далекі маленькі майданчики, де акторів по року не буває. І де поява цирку для дітвори як подарунок до дня народження. Отож це вже шкода не лише для Циркконцерту, а маленьким громадянам нашої безмежної Батьківщини. А я себе вважаю їхнім послом, захисником їхніх інтересів у країні дорослих. Дружній країні! Питання є? Питань не було.