Пригадую, кельнер гукнув для нас таксі. Як не дивно, це був той самий вусань, якого я зауважив перед тим. Від «Voise» до мого помешкання було десять хвилин ходу, але їхали ми довше.
Потім ми з пані Фоґель залишились наодинці вже тут і мов ошаліли. Як же божественно пахла її шкіра, якими пружними були груди, яких безсоромних пестощів вона вділяла і вимагала. А далі — порожнеча. Більше я не пам’ятав нічого. Невже справді набрався так сильно? І врешті… Де сама Емма? Я провів рукою праворуч від себе, але місце поруч і справді було порожнім.
Жахливо мучила спрага, тож врешті хоч-не-хоч я мусив підвестись. І побачив те, від чого миттю протверезів, а біль у голові запульсував з новою силою: шафа, в яку я сховав портфель з документами, отриманими вчора від полковника Редля, була відчинена. Мов очманілий, я кинувся до неї і зазирнув усередину. Портфеля там не було.
Емма! Взяти могла тільки вона! Але для чого він їй? На біса?.. Треба негайно повернути документи! Хоч з-під землі дістати цю шльондру, але портфель має бути знову в мене.
Я кинувся в лазничку, де завжди тримав чималу миску з водою. Не довго думаючи, занурив туди голову, мовби та була розпеченою вуглиною. Ця нехитра процедура принесла деяке полегшення. Думки проясніли, і навіть біль зробився не таким гострим.
Повернувшись до кімнати, я побачив на підлозі її шифонову накидку. Підняв і міцно стиснув у руці. Першим бажанням було пожбурити цю річ якнайдалі, але не зміг. Делікатна тканина пахла її парфумами і її шкірою, нагадуючи розкоші цієї короткої ночі.
— Сам винен, — промовив до себе впівголоса.
За лічені хвилини я вийшов із дому, а ще через десять хвилин був біля входу до «Voise». Двері було зачинено, тож я щосили постукав. Марно було сподіватися, що у такій порі мені відчинять одразу, тому лише за квадранс зсередини почувся чийсь ненависний і стомлений голос.
— Ми зачинені.
— Поліція! — крикнув я просто у замкову щілину і, мовби саме від цього слова, у ній двічі повернувся ключ.
На порозі постав заспаний швейцар.
— Де оберкельнер? — це питання розбудило його остаточно.
— На Бога, пане ласкавий… — почав був той, але я штовхнув його досередини і зайшов сам. Бідолаха поточився назад, безпомічно змахнув руками і гепнувся на дупу.
Минувши його, я швидким кроком рушив до ресторанної зали. Тут панував напівморок і тхнуло застояним тютюновим димом. Столики більше не стояли у правильному порядку, а громадились абиде, і бруднуваті обруси висіли на них, як пошарпаний одяг на тілі нічної блудниці.
— Моріце! — загорланив я. — Моріце, сучий ти сину!
Оберкельнер, на відміну від швейцара, з’явився майже відразу. Неголений, у зім’ятому фракові без хустинки, він ішов мені назустріч, маючи вигляд смертника, що прямував на розстріл.
— Ві-вістовичу… що с-сталося? — затинаючись пролепетав розпорядник ресторації.
— Хто насправді ця пані Фоґель? — випалив я, чітко артикулюючи запитання, що хвилювало мене найдужче.
— Я… я… не знаю! Звідки ж мені знати? — говорячи, він поклав руки на груди, мовби підкреслюючи свою граничну щирість.
— Моріце, це не жінка, а бестія! Через неї у мене велетенські неприємності! — у моєму голосі виявилося стільки погрози, що обличчя оберкельнера затремтіло, а з очей, здавалось, от‑от бризнуть сльози.
— Богом клянусь! — простогнав він. — Мені нічого про неї невідомо…
Після цього скоромовкою повторив історію, яку я і так знав: прийшла у товаристві якогось пана, чоловікові згодом зробилось кепсько, і він пішов прогулятися, вона нудьгувала, а тоді вирішила розважити публіку…
— Розважила, чорт забирай, — промовив я сердито, але вже тихіше.
Намагатися випитати щось про неї в оберкельнера, схоже, було марно.
— І де мешкає ця добродійка ти також не знаєш?
Він похитав головою.
Я вже збирався піти геть, коли раптова думка осяяла мій зболений мозок.
— Послухай, Моріце, а як ця пані Фоґель розпорядилася з учорашніми дарунками від публіки?
Чоловік звів на мене здивований погляд.
— Запитую не про свій, — довелося уточнити. — Ти говорив, окрім мого шампана, їй запрезентували вино і пляшку бренді.
Оберкельнер пожвавішав і радісно кивнув, мовби щасливий від того, що нарешті може дати ствердну відповідь хоч на якесь із моїх запитань.