За півтора року материного заміжжя Фергюсон спромігся зібрати про Шнайдерманів достатньо інформації, щоби зробити певні висновки про свою нову родину. В лівому стовпчику свого уявного реєстру він розташував імена трьох нікчем і одного напівнікчеми: всім відомі потвори (двоє), вижилий з розуму патріарх (один), а також благонамірена, але навіжена тітка Ліза (половина). В правому стовпчику були імена чотирьох інших: чудовий Гіл, приязний Ден, прекрасний Джим, і щораз привабливіша Емі. В підсумку Фергюсон нарахував три з половиною негативних складових і чотири позитивних, і це послужило математичним доказом того, що йому слід було радіти, а не сумувати з нової родинної конфігурації, зважаючи ж на те, що майже всі Адлери перебралися на той світ, а Фергюсони були наразі цілковито відсутні (дядько Лью – у тюрмі, тітка Міллі десь у Флориді, дядько Арнольд та тітка Джоана в Лос-Анджелесі, кузина Френсі в Санта-Барбарі, замужем, з двома дітьми, а решта його родичів – розпорошені по всій країні і поза межами досяжності), четверо хороших Шнайдерманів були всім, з чим лишився Фергюсон, а через те, що один з тих Шнайдерманів був одружений з його матір’ю, тоді як решта троє жили на відстані кількох хвилин ходьби на тому ж проїзді Ріверсайд-драйв, де жив і він сам, Фергюсон іще більше до них прив’язався, бо позитив у його родинному реєстрі був значно позитивнішим за негатив, і навіть якщо його життя й погіршилося в якомусь одному аспекті, то воно виграло значно більше в другому.