«Може, приміряєте щось інше? Можливо, вас влаштують черевики з декоративними накладками?»
«Так, з накладками», відповідає клієнт, киваючи головою. «Саме про них я й подумав. Не гівнодави, а черевики з накладками».
Хенка та Френка кладуть назад до коробки, і через кілька секунд невидимі руки піднімають їх і несуть назад до підсобки, де вони знову вливаються в шеренги непроданого взуття. Хенк аж піниться від обурення. Коментарі товстуна образили його до глибини душі, і він вже цілу годину плюється словами «колодки», «неоковирні» та «гівнодави». Нарешті озивається Френк і благає його стулити писок. «Невже ти не розумієш, як нам повезло?», питає він. «Той тип був не лише тупим бовдуром, він був ще й жирним бовдуром, а нам тільки й не вистачало, що тягати на собі зайву вагу. Той пан Дебелий важив щонайменше кіл під сто п’ятдесят, якщо не всі двісті. Лишень уяви собі, що ота гора сала та м’яса чавила б нас щоденно своєю вагою! Мало-помалу той добродій розчавив би нас до часу і викинув би на смітник – і ми навіть пожити як слід не встигли б! Може, серед чоловіків з одинадцятим розміром ступні легковаговиків і небагато, але ми, принаймні, можемо сподіватися, що нам трапиться хтось стрункий та худорлявий, чоловік з легкою й рівномірною ходою. Нам не потрібні ті, що дибають або шкандибають, Хенку. Ми гідні найкращого, бо ми – представники класичного стилю».
Протягом наступних трьох днів сталося іще два промахи, один з яких можна було навіть назвати частковим попаданням в ціль (клієнту черевики сподобалися, але виявилося, що йому потрібен розмір десять з половиною, а не одинадцять), а другий був холостим пострілом від самого початку (підліток-скиглій гігантського росту, який жалівся своїй матері, що та змушує його натягувати на ноги «оці огидні праски»), після чого процес чекання продовжився. І таким розпачливо-монотонним було те очікування, що Хенку з Френком почало здаватися, наче вони приречені залишатися на полиці довіку, нікому не потрібні, вже не модні, і всіма забуті. А потім, через три дня після того, як їх образив переросток-підсвинок, обізвавши «прасками», коли в їхніх серцях не залишилося ані дещиці надії, до магазину заходить покупець, тридцятип’ятирічний чоловік на ім’я Абнер Квін, високий і худорлявий, з ногою одинадцятого розміру, якому потрібні були не просто черевики, а черевики типу «гівнодави», тому Хенка й Френка вже в четвертий раз знімають з полиці, і цей четвертий раз виявляється останнім, ознаменувавши собою кінець їхнього нервозного й непевного тижня, проведеного в темряві коробки, бо коли Абнер Квін встромивши в них свої ноги і зробивши кілька кроків туди-сюди, обертається до продавця й каже: «Прекрасно, це – саме те, що мені потрібно». Отак двоє товаришів, «два чоботи пара», нарешті знайшли собі господаря.
Але чи має значення те, що Квін виявився поліцейським? Взагалі-то ні, але після того, як Хенком та Френком погребував товстун-клієнт саме через те, що вони схожі на «ментівські шузи», це стало для них свого роду больовою точкою, тож замість сміятися над кумедним збігом обставин вони почуваються ображеними й ошелешеними, бо якщо «гівнодави» за своєю суттю є ментівськими черевиками, то їм тоді в будь-якому випадку судилося служити лише лягавому менту, чия постать в усній народній творчості є мішенню нещадного глузування, а отже вони, як улюблені черевики ментів усього світу, також заслуговують на осміяння й глузування.
– Гляньмо правді в лице, – каже Хенк. – Ми не були створені для смокінгів та шалених ночей в барах та ресторанах.
– Може, воно й так, – погоджується Френк, – зате ми – надійні та міцні.
– Як двоє танків.
– А ти хотів би бути спортивним автомобілем?
– Подумай-но, Френку, ми – ментівські гівнодави! Парії серед нормальних черевиків!
– Та ти лишень поглянь на нашого поліцая, Хенку! У нього така гарна струнка фігура! І ми йому подобаємося. Парії чи не парії, а ми йому потрібні, і для мене цього достатньо.
Кмітливого, жорсткого й моторного Абнера Квіна щойно підвищили до посади детектива. Свій поліцейський кийок та форму патрульного він поміняв на пару бізнес-костюмів – шерстяний на зиму, і літній з легкої швидко висихаючої тканини, а також розщедрився в магазині на дорогі солідні черевики (Хенка і Френка!), котрі збирається носити щодня цілорічно, незважаючи на погоду. Квін живе сам-один в маленькій однокімнатній квартирі в Пекельній кухні, станом на 1961 рік не найкращому районі Манхеттена, але орендна плата низька, а поліцейський відділок, де він працює, розташований лише за чотири квартали, і хоча його маленька квартира нечасто буває чепурною й добре прибраною (бо детектив не має схильності до хатньої роботи), Хенку й Френку дуже подобається те, як дбайливо він за ними доглядає. Незважаючи на свій молодий вік, їхній володар – чоловік старої школи виховання і тому ставиться до своїх черевиків з повагою, методично розшнуровуючи їх увечері й залишаючи біля ліжка замість недбало скидати й залишати в комірці, оскільки черевикам подобається бути увесь час біля свого хазяїна – навіть коли вони не на роботі, а коли взуття скидають, не розшнуровуючи, то це з часом призводить до сильних структурних пошкоджень. Зазвичай Квін на роботі дуже зайнятий, бо займається розслідування кримінальних справ (здебільшого – пограбувань), але коли на його черевики щось падає – чи то голуб’яче гівно, чи то червона булька кетчупу? – він швидко видаляє небажану речовину однією зі спеціальних очисних серветок, які він носить в правій нагрудній кишені свого піджака. Але найприємніше – це його часті прогулянки до Пенн-стейшн для отримання відомостей від свого головного інформатора – старого негра на ім’я Мосс, який принагідно має в головному залі свій ослінець для чистки взуття. Квін сідає на стілець, щоби отримати він Мосса чергову дозу інформації і дуже часто просить його начистити йому черевики, щоби приховати істинну мету свого візиту, вбиваючи таким чином двох зайців – виконуючи свою роботу й доглядаючи своє взуття. Щасливими бенефіціарами цього хитрого прийому є Хенк та Френк, бо Мосс – майстер своєї справи, його руки – наймоторніші серед представників його бізнесу, і для Хенка та Френка, які працюють кожного дня, немає більшого задоволення, ніж коли старий масажує їх своїми щітками та натирає ганчірочками, для них це запаморочливий стрибок в глибини черевичної чутливості, а після того, як Мосс натре й відшліфує їх своїми вмілими руками, вони блищать, свіжі й чисті, мов нова копійка, та ще й захищені кремом від води, одним словом – переможці на всіх фронтах.