Одначе пошук заміни для Емі проходив не без проблем. Ні, Фергюсон не намагався знайти дівчину, схожу на неї, бо такі дівчата, як Емі, виготовлялися поштучно, а не на конвеєрі, але він не був готовий погодитися на щось інше, окрім високоякісної альтернативи, нехай і непорівнянної з Емі, але дівчини яскравої й самобутньої, яка змусила б його серце битися в пришвидшеному ритмі. На жаль, найперспективніші кандидатки вже встигли віддати свої серця іншим хлопцям, серед яких була й дедалі гарніша Ізабела Крафт, така собі Геді Ламарр з дев’ятого класу, котра зустрічалася з десятикласником, як і її приваблива кузина, Аліса Абрамс, а також колишня дама серця Фергюсона, Рейчел Мінетта. Один з найважливіших аспектів життя дев’ятикласників полягав у тім, що більшість дівчат були розвиненішими за більшість хлопців, а це означало, що найкращі дівчата сторонилися хлопців-однолітків, віддаючи перевагу більш розвиненим хлопцям-десятикласникам, а інколи – і одинадцятикласникам. Фергюсон сподівався на швидкий успіх, щонайпізніше – в середині жовтня, тобто три тижні потому, як Емі порадила йому взяти себе в руки, але його пошуки затягнулися аж до середини листопада, і не через брак старання (чотири побачення в кіно з чотирма різними дівчатами чотири суботи поспіль), а просто тому, що жодна з тих дівчат йому не підійшла. А коли почалися канікули Дня подяки, Фергюсону почало здаватися, що йому не підійде жодна з дівчат Академії Ріверсайд.
Від цих любовних розчарувань йому допомагав відволіктися баскетбол, принаймні п’ять днів на тиждень, а в позбавлені любовної романтики уїк-енди Фергюсон намагався зайняти себе позаплановими баскетбольними іграми зі своїми товаришами, епізодичними суботніми вечірками, походами до кінотеатру з ким доведеться (часто – з матір’ю), а також на концерти з Гілом, або з матір’ю та Гілом, але не підлягало сумніву те, що ті одинадцять тижнів, протягом яких тривав баскетбольний сезон, допомогли йому вберегтися від хандри – починаючи з тижневого періоду «оглядин» і величезного задоволення від того, що він потрапив до основного складу команди, тижня виснажливих тренувань після шкільних занять, коли команда набувала злагодженості під керівництвом тренера Німма, якого прозивали «Німим» через небагатослівність та незворушність, і закінчуючи дев’ятьма тижнями ігор, яких загалом було вісімнадцять, одна – вдень у вівторок, друга – в п’ятницю ввечері. Половина ігор проводилася вдома, а половина на виїзді, на майданчиках інших приватних шкіл, розпорошених по всьому величезному місту; подібно до того, як в кінотеатрі перед основним фільмом крутили мультик або ролик з новинами, гра дев’ятикласників проходила безпосередньо перед основною грою вузівських команд – і на майданчик виходив ексцентричний Фергюсон, який напросився дати йому майку з номером 13, виходив у складі стартової п’ятірки в якості центрового.