Майбутній професор мешкав у маленькій трикімнатній квартирі на третьому поверсі обшарпаного одинадцятиповерхового будинку, одного з численних багатоповерхових споруд Верхнього Вест-сайду, які занепали до жалюгідного стану після закінчення війни; колись це було скромне, але пристойне житло для представників середньо-середнього класу, а тепер в ньому мешкала ціла палітра обтяжених проблемами незаможних людей, котрі за зачиненими дверми своїх квартир говорили кількома різними мовами. Енді, показуючи Фергюсону скромно вмебльовані, але добре впорядковані кімнати, пояснив, що вони з матір’ю перебралися сюди після третього й останнього батькового інфаркту, і Фергюсон збагнув, що, напевне, саме таку квартиру вони з матір’ю орендували б, якби страхові гроші не допомогли їм пережити роки негараздів після батькової смерті. Тепер, коли його матір знову вийшла заміж і заробляла пристойні гроші фотографом, а Гіл заробляв пристойні гроші музичним критиком, їм жилося настільки краще, ніж Енді та його бідолашній матері-медсестрі, що Фергюсону стало соромно за свою щасливу долю, якої він не заслужив жодним порухом жодного свого пальця, так само, як і Енді не зробив нічого, щоби заслужити свою лиху долю. Ні, Коени не були бідняками в строгому сенсі цього слова (холодильник повнився харчами, а спальня Енді – книжками в твердих обкладинках), але коли Фергюсон сів у маленькій кухні, щоби підхарчитися одним з бутербродів з ковбасою, які приготував для них Енді, він помітив, що Коени збирали призові Зелені Марки та вирізали дисконтні купони з Journal- American та Daily News Гіл з матір’ю рахували долари й намагалися не марнотратити, а матір Енді рахувала копійки і витрачала все, що мала.
Підкріпившись на кухні, вони пішли до вітальні й трохи поговорили про «Мадам Боварі» (яку Фергюсон не читав), про фільм «Семеро самураїв» (якого Фергюсон не бачив) та про деякі інші фільми, котрі були в програмці «Талії» на наступний місяць. А потім сталося дещо дивне, або дещо цікаве чи дивовижно цікаве, у всякому випадку – несподіване, або, принаймні, так здалося спочатку, але потім, коли Фергюсон над цим трохи замислився, воно видалося не таким вже й несподіваним, бо коли Енді поставив це запитання, Фергюсон, нарешті, зрозумів, навіщо його запросили в гості.
Він сидів на дивані напроти Енді, а той сидів у кріслі напроти вікна, і після короткої паузи в розмові подався вперед, надовго затримав на Фергюсоні свій погляд і невимушено спитав: