Окрім маленької сім’ї Фергюсона та його батьків, існували іще дві сім’ї: сім’я його батька та сім’я його матері, Фергюсони з Нью-Джерсі та Адлери з Нью-Йорку – велика родина з двома тітками, двома дядьками, п’ятьма кузинами, і родина маленька – його дід і бабця та тітонька Мілдред. До маленької родини інколи приєднувалися його двоюрідна бабуся Перл та його дорослі кузини-двійнята, Бетті та Шарлотта. Дядько Лью мав тоненькі вусики і носив окуляри в дротяній оправі, дядько Арнольд палив цигарки «Кемел» і мав рудувате волосся, тітка Джоан була низенькою та опецькуватою, тітка Міллі – трохи вищою й дуже худою, а кузини здебільшого ігнорували малого Фергюсона, бо були значно старшими за нього, окрім Френсі, яка інколи залишалася посидіти з ним коли його батьки ходили в кіно чи до когось у гості. В родині з Нью-Джерсі Френсі була однозначно його фавориткою. Вона малювала йому чудові складні рисунки замків та лицарів на конях, дозволяла їсти стільки ванільного морозива, скільки влізе, розповідала смішні жарти, була дуже гарненькою, з довгим волоссям, яке здавалося водночас і каштановим і рудуватим. Тітонька Мілдред також була гарненькою, але волосся мала біляве, не таке, як у його матері – темно-каштанове, і хоча його матір і нагадувала постійно йому, що Мілдред – її сестра, малий Фергюсон часто забував про це, бо дуже вже несхожими вони виглядали. Свого діда він звав Папа, а бабусю – Нана. Папа курив цигарки «Честерфільд» і був майже повністю лисим. Нана була товстуватою і дуже кумедно сміялася, наче в роті у неї пташки щебетали. Малий охочіше бував у квартирі Адлерів в Нью-Йорку, аніж в будинках Фергюсонів у Юніоні та Мейплвуді, не в останню чергу через те, що йому подобалося проїздити тунелем Холланда, бо під час подорожі підводною трубою, викладеною мільйонами однакових квадратних кахлів, у нього виникало дивне відчуття. І кожного разу, коли він здійснював цю підводну подорож, йому було страшенно цікаво: скільки ж людей знадобилося для того, щоби виконати таку колосальну роботу? Квартира була меншою за будинки в Нью-Джерсі, але вона мала ту перевагу, що знаходилася високо нагорі, на шостому поверсі будівлі, і Фергюсону ніколи не набридало дивитися з вікна вітальні на потік машин, що линув Майданом Колумба, а на День подяки з’являлася додаткова перевага: можливість спостерігати, як під вікном проходив щорічний святковий парад з гігантською повітряною кулею у вигляді Міккі-Мауса, котра пропливала майже напроти його обличчя. Іще одною доброю обставиною подорожі до Нью-Йорку були подарунки, які він завжди отримував по приїзді: цукерки в коробочках від бабусі, книги та платівки від тітоньки Мілдред, а також всілякі цікавинки від дідуся: літачки з коркового дерева, гра під назвою «Парчізі» (іще одне чудове слово), колоди гральних карт, магічні трюки, червоний ковбойський капелюх, а також двійко шестизарядних револьверів у справжніх шкіряних кобурах. Будинки в Нью-Джерсі таких розваг забезпечити не могли, тому малий Фергюсон дійшов висновку, що краще бувати в Нью-Йорку. Коли він спитав матір, чом би їм не жити там увесь час, та широко посміхнулася й сказала: «А ти у татка запитай». Коли ж він запитав у татка, то відповів: «А ти спитай у мами». Мабуть, існували такі запитання, на які відповідей не існувало.
Йому хотілося мати брата, бажано старшого, але оскільки можливості такої більше не було, він згоден був і на молодшого брата, а якщо не брата, то хоча б сестричку, нехай і молодшу. Бо часто він почувався самотньо, оскільки ні з ким було ані пограти, ані поговорити, а з досвіду він вже знав, що кожна дитина мала сестру або брата, або декілька братів та сестер, і тому він, наскільки йому було відомо, залишався єдиним винятком до цього правила в усьому світі. У Френсі був Джек і Руф, у Аліси був Ендрю, а в Ендрю – Аліса, його приятель, сусід Бобі, мав брата й двох сестер, і навіть його батьки своє дитинство провели в компанії інших дітей: його батько мав двох братів, а матір – сестру, тому було вкрай несправедливо, що усіх мільярдів людей на землі йому одному доводилося проводити своє життя на самоті. Малий Фергюсон достеменно не знав, звідки беруться діти, але вже встиг отримати таке-сяке уявлення, що зароджуються вони в тілах своїх матерів. Отже, якщо матері відігравали у цьому процесі основну роль, то йому доведеться поговорити зі своєю матінкою, аби змінити його статус з єдиної дитина на братика. Наступного ранку він підняв це питання й напрямки спитав матір, чи не могла б вона, коли буде її ласка, приступити до виробництва іще одної дитини – для нього. Мати на кілька секунд завмерла, а потім стала навколішки, зазирнула йому у вічі й почала гладити йому голову. Як дивно, подумав він, зовсім не те, що він очікував, а у матері на якусь хвилю на обличчі з’явився сумний вираз, такий сумний, що Фергюсон відразу ж пожалкував про своє запитання. Ой, Арчі, сказала вона. Я розумію, що тобі хочеться братика чи сестричку, і я й не проти народити їх тобі, але, схоже, більше дітей у мене не буде, бо мені не можна більше мати дітей. Мені стало жаль тебе, коли лікар сказав мені про це, але потім я подумала: може, це не так вже й погано. А знаєш, чому? (Фергюсон похитав головою). А тому, що я люблю свого малого Арчі так сильно, що вже не змогла б полюбити другу дитину, віддавши тобі всю свою любов.