То були найдовші десять секунд в житті Фергюсона – абсурдний швидкісний балет, схожий на уповільнене кіно, бо він був на майданчику єдиним гравцем, який не рухався, закляклий на своїй позиції в кінці дальнього круга в очікуванні довгого розпачливого пасу на той випадок, якщо все решта не спрацює, останньої опції з усіх ризикованих варіантів, і звідти, де він стояв, йому було видно все, що відбувалося, увесь цей танок, чітко й незгладимо закарбований у просторі, який раз-по-раз виникав у його свідомості протягом послідуючих місяців та років, збережений в пам’яті назавжди: Майк Надлер, перехитривши захисника Ньюарку, який вистрибнув, здійнявши вгору руки, вкидає м’яча з-за бокової лінії Мітчу Гудмену, Гудмен, без дриблінгу, крутнувшись на місці, віддає пас Алану Шеферу в середині майданчика, а той, у стрибку, робить кидок навмання у напрямку кошика тоді як годинник відбиває три секунди, дві, одну – і на пухкому обличчі Шефера з’являється радісний подив: м’яч, описавши в повітрі неймовірну дугу, залітає прямо у кошик, не торкнувшись кільця. То було найвидовищніше попадання одночасно з сиреною в історії Юнацької ліги округу Ессекс, неперевершений завершальний акорд, всім кидкам кидок.
Фергюсон побачив, як Ленні рвонув до бічних дверей. Оскільки з усіх гравців Вест-Оранджу він стояв найдальше від дверей, Фергюсон стартував раніше за решту, побіг тої ж миті, коли побачив, як м’яч прослизнув крізь кільце, побіг, навіть не зупинившись привітати Шефера і відсвяткувати перемогу, бо Ленні недарма відчував назріваюче лихо, і тепер, коли в Ньюарка на останній секунді забрали перемогу, публіка на трибунах сказилися од люті. Спершу почувся загальний зойк колективного шоку близько сотні людей, чий розум був затьмарений виглядом отого дешевого дерев’яного щита, в чий кошик влетів фатальний м’яч, а через мить юрма мало не в повному складі висипала на майданчик, волаючи від гніву й невіри, то була армія тринадцяти-, чотирнадцяти- й п’ятнадцятирічних хлопців, п’ятдесят чорношкірих хлопців, готових розірвати на шматки півдюжини білих хлопців за таке неподобство, скоєне проти них, за таку несправедливість, тож Фергюсон несучись через майданчик, на кілька секунд відчув реальну загрозу, по-справжньому злякавшись, що осатанілий натовп наздожене його й зіб’є на підлогу, але йому вдалося проскочити крізь щільний лабіринт із людських тіл, обійшовшись лише одним випадковим ударом в праву руку, ударом, який болів іще декілька годин – але ось він уже надворі й мчить до мікроавтобусу Ленні крізь холодне повітря того похмурого січневого ранку.
Отак і скінчився той мініатюрний расовий бунт, який майже стався, але так і не стався. Протягом всієї поїздки додому решта хлопців, охоплені напливом веселого й нервозного ентузіазму, радісно гукали й веселилися, знову й знову переживаючи оті останні десять секунд гри, вітаючи один одного з тим, що їм вдалося втекти від розлюченого мстивого натовпу, беручі жартівливі інтерв’ю в безперервно усміхненого Шефера, який і досі не вірив у свою вдачу, вони так багато й так заповзято сміялися, що, схоже, сміхом густо просякло й саме повітря в мікроавтобусі, але Фергюсон в тому весіллі участі не брав, не міг брати, бо йому було зовсім не смішно, хоча отой фінальний кидок Шефера був найсмішнішою та найнеймовірнішою річчю, яку йому доводилося бачити за все своє життя, але сама гра була для нього зруйнованою тим, що сталося після гри, до того ж, місце, куди вцілив удар, і досі боліло, а причина, через яку він той удар отримав, боліла іще більше, аніж сам біль, який і досі пульсував у його передпліччі.
Ленні був іще одним чоловіком в мікроавтобусі, який не сміявся, був єдиним, окрім Фергюсона, хто розумів зловісні причини того, що трапилося в спортзалі, і вперше за увесь сезон дорікнув хлопцям за їхню недбалу й невмілу гру, відкинувши дальній кидок Шефера як чисту випадковість і запитавши у них, чому вони не виграли у цієї посередньої команди з розривом в двадцять очок. Решта сприйняли слова тренера як ознаку роздратованості, але Фергюсон збагнув, що Ленні був не злий, а засмучений, або переляканий, або занепалий духом, або ж все підряд, і що результат гри не мав ніякого значення в світлі тієї огидної сцени, яка розігралася після самої гри.