Це – не її провина, подумав Фергюсон. Лінда Флегг була розумною й привабливою дівчиною, вихованою в герметичній бульбашці зручностей та поштивостей верхнього середнього класу, в безбарвному раціональному світі чепурненьких фронтальних галявинок та кімнат з кондиціонерами повітря, і вимушене спілкування зі злиденністю та безладом життя великого міста наповнило її інстинктивною відразою, неначе вона вдихнула огидний сморід і раптом відчула сильну нудоту. Вона нічим не може цьому зарадити, повторив сам собі Фергюсон, і тому це не її провина, але для нього стало сильним розчаруванням те, що Лінда виявилася абсолютно неромантичною, несхильною до пригод, бридливою та відразливою до всього того, що було їй невідомим та незвичним. «Важкий випадок». Саме цією фразою Фергюсон часто характеризував собі цю дівчину, і дійсно – то гаряча, то холодна Лінда Флегг останні півроку вельми утруднювала йому життя, хоча в жодному разі не була дурною чи пустопорожньою просто вона боялася, от і все, боялася ірраціональності величезних лячних міст, безперечно, боялася вона й хлопців, хоча оте її вродливе обличчя було спокусою, проти якої мало хто з хлопців зміг би встояти. Лінда не була бездушною, мала добре почуття гумору, була вдумливою і завжди говорила з розумом про ті художні твори, які вони вивчали на уроках літератури, і тепер, коли Фергюсон вів її під руку П’ятдесят сьомою вулицею на схід, він сподівався, що настрій її покращиться, коли вони увійдуть до кінотеатру та почнуть дивитися фільм. Кінотеатр розташовувався з протилежного боку Парк-авеню, в одному з найзаможніших і
найменш брудних районів Манхеттена, фільм мав бути цікавим, а оскільки Лінда мала смак до хороших книжок і чуття до справжнього мистецтва, то, можливо, хороший фільм мав би повернути їй добрий гумор і дав би Фергюсону можливість врятувати рештки цього невдалого дня.