Втім, Фергюсону важко було збагнути, чому матір розповіла йому про хворобу місіс Шнайдерман, смертельну хворобу, про яку на той момент не знали навіть Джим з Емі, а після того, як він сказав все, що належить казати у таких випадках (як жахливо, як несправедливо, як жорстоко – в такому молодому віці), Фергюсон поцікавився у матері, чому вона застерегла його наперед. Мабуть, це негарно, припустив він, бо має таке відчуття, начебто вони таємно шепочуться поза спинами родини Шнайдерманів, але матір сказала, що ні, аж ніяк, вона каже це йому для того, щоби він не був надто шокований, коли йому цю новину розповість Емі, щоби був готовий до удару і зміг сприйняти його спокійно, бо спокійна реакція зміцнить його дружбу з Емі, якій друг буде потрібен зараз більш, ніж коли-небудь, і не лише зараз, а й протягом тривалого часу в майбутньому. Що ж, в цьому є певний сенс, припустив Фергюсон, але недостатньо, явно недостатньо сенсу, а через те, що його матір зазвичай бувала дуже розважливою й передбачливою, розмовляючи з ним про такі складні ситуації, як ця, він подумав, а чи не приховує вона щось від нього, чи не замовчує якусь частину історії навіть попри те, що відкрила йому певні її аспекти, наприклад – правдоподібне пояснення слів «Ден мені розповів», бо чому це Ден Шнайдерман взагалі вирішив поділитися з нею новиною про рак у своєї дружини? Так, вони – давні друзі, вони знають один одного понад двадцять років, але вони – не близькі друзі, наскільки міг судити Фергюсон, не такі близькі, як вони з Емі, однак все одно батько Емі в час біди пішов до матері Фергюсона й вилив їй душу, що було актом, котрий потребував не лише високого рівня взаємної довіри, а й тої інтимності, яка існує лише поміж
дуже близькими друзями.