Через те, що наступного ранку він мав іти до школи, його матір погодилася по дорозі на роботу зупинитися біля офісу Імхофа й забрати примірник газети сама, бо її студія розташовувалася лише за два квартали від редакції «Таймс» в центрі Монклера. Потім настав день посиленого серцебиття й хвилювання: залишать Фергюсона чи проженуть, попросять прокоментувати і п’ятничну гру чи на першій грі його робота як баскетбольного оглядача й закінчиться? – бо після того, як він, так би мовити, стрибнув у річку, йому вже було не байдуже, і вдавати, що він не переймається, було б неправдою. Шість з половиною годин у школі, а потім – поїздка до студії «Роузленд» за вердиктом, який його матір виголосила не без певної дози ошелешеної іронії:
Все нормально, Арчі, сказала вона, беручись спочатку за найважливіший факт, твоя стаття з’явиться в завтрашній газеті, і тебе беруть на роботу до кінця поточного баскетбольного сезону, якщо тобі це цікаво, але цей Імхоф – іще той фрукт! Пихтів і кректав, читаючи твою статтю, поки я стояла поруч і спостерігала; спершу накинувся на твій псевдонім – який, між іншим, мені дуже сподобався – Імхоф ніяк не міг вгамуватися через те, що він начебто «претензійний», А. І., А. І., А. І, повторював він мов заведений, а потім почав кепкувати: Абсолютний Ігнорамус, Абсолютний Імбецил, Антипатичний Інтелектуал і так далі. Він не міг триматися від образ, бо второпав: те, що ти написав, вийшло добре, Арчі, несподівано добре, а такі люди, як Імхоф, не схильні заохочувати молодих людей, їм подобається чавити їх, тому він причепився до двох-трьох виразів, аби просто продемонструвати свою зверхність, зокрема, до фрази про «колібрі, що нерішуче зависла в повітрі». Він аж сказився від злості, побачивши її, і викреслив злощасну колібрі своїм синім олівцем; іще одна-дві фрази змусили його стиха матюкнутися, але позитив полягає в тім, що тепер ти є повноцінним працюючим представником місцевої преси, або, як висловився Ед Імхоф, коли я спитала його, «цей хлопець нам підходить». Коли ж я розсміялася й поцікавилася: «Оце й усе, що ти маєш сказати, Еде?», він відказав: «А що, цього замало?» «А ти не хочеш подякувати мені за те, що я знайшла тобі нового оглядача?», спитала я. «Подякувати?», сказав він. «Ні, моя люба Розо, це ти маєш дякувати мені».