Невдовзі після п’ятого дня народження Фергюсона його тітка Мілдред вийшла заміж за Генрі Росса, високого лисіючого чоловіка, який працював у коледжі викладачем, як і Мілдред; він закінчив факультет англійської літератури на чотири роки раніше за неї й тепер викладав у коледжі під назвою Вассар. Новий дядько Фергюсона палив цигарки «Пел-Мел» (легкі – це так дивовижно!) та мав вигляд надзвичайно нервозний, і, мабуть, саме тому викурював за вечір стільки цигарок, скільки його дружина викурювала за цілий день, але найбільше малого Фергюсона заінтригувало те, що чоловік Мілдред говорив так швидко і такими довгими й заплутаними словами, що можна було розібрати лише незначну частку того, що він говорив. Одначе він справив на Фергюсона враження добросердого чолов’яги з веселим басовитим сміхом та іскринкою в очах; йому було цілком очевидно, що його матір тішилася з вибору Мілдред, бо ніколи не говорила про дядька Генрі, не вживаючи при цьому слова «обдарований», і регулярно повторювала, що він нагадував їй якогось чоловіка на ім’я Рекс Гаррісон. Фергюсон сподівався, що його дядько з тіткою енергійно візьмуться за роботу у дитячому відділі й швидко витворять для нього маленького двоюрідного братика чи сестру. Ось що буває, коли мрієш про уявного брата, тож, можливо, кузен чи кузина від Адлерів зможе обернутися на майже брата або, у крайньому випадку, на майже сестру. Кілька місяців він вичікував на оголошення, кожного ранку ждав, що матір увійде до нього в кімнату й скаже йому, що тітонька Мілдред збирається народити дитину, але натомість сталося несподіване лихо, яке перевернуло всі ретельно розроблені плани малого Фергюсона. Його тітка з дядьком перебиралися до Берклі в Каліфорнію. Там вони збиралися викладати і жити і ніколи більше не повертатися, а це означало, що навіть якщо вони й народять йому кузена, то він ніколи не зможе стати йому майже-братом, оскільки брати та майже-брати мають жити поруч, бажано в тому ж самому будинку. Коли матінка взяла мапу Сполучених Штатів і показала йому, де знаходиться Каліфорнія, то малий Фергюсон так розчарувався, що гепнув кулачком по Огайо, Канзасу, Юті та всіх інших штатах, розташованих між Нью-Джерсі та Тихим океаном. Аж три тисячі миль. Неймовірна відстань. Так далеко, наче в іншій країні, в іншому світі.
То був один з найпотужніших спогадів його дитинства: поїздка до аеропорту в зеленому «шевроле» з матінкою та тітонькою Мілдред того дня, коли тітонька Мілдред вирушила до Каліфорнії. Дядько Генрі полетів туди двома тижнями раніше, тому того спекотного й паркого дня з ними залишалася тільки тітка Мілдред. Фергюсон сидів на задньому сидінні в шортах, з потилицею, мокрою від поту, з голими ногами, прилиплими до сидіння з штучної шкіри, і хоча він вперше був в аеропорту, вперше бачив зблизька літаки і мав змогу смакувати велич та красу цих машин, той ранок залишився в його пам’яті завдяки двом жінкам – його матері та його сестрі. Одна з них була темноволосою, а друга – білявою, одна з довгим волоссям, а друга – з коротким, такі різні, що доводилося подовгу вдивлятися в їхні обличчя, аби переконатися, що їх народили одні й ті ж самі батьки. Його матір, така емоційна й доброзичлива, завжди торкалася його й обнімала, і Мілдред, така стримана й відсторонена, яка рідко торкалася кого-небудь, однак ось вони стоять разом біля виходу на рейс авіакомпанії «Пан-Ам» до Сан-Франциско, а коли через гучномовець оголосили номер рейсу і настав час прощатися, раптом обидві, наче за нечутним сигналом, розплакалися, сльози каскадом полилися з їхніх очей і закапали на долівку, вони стиснули одна одну в обіймах, одночасно плачучи й обнімаючись. Мати ніколи раніше не плакала перед ним, а допоки він це не побачив на власні очі, він би ніколи не повірив, що Мілдред також вміє плакати. Але ось вони плачуть перед ним і прощаються, розуміючи обидві, що минуть місяці чи навіть роки, перш ніж вони побачаться знов, і малий Фергюсон спостерігав за ними знизу зі свого п’ятирічного тіла, поглядаючи то на матір, то на тітку, ошелешений виливом емоцій, і ця картина запливла в такий глибокий закуток його свідомості, що залишилася в його пам’яті назавжди.