То була найпрекрасніша весна в його житті, весна, коли він знову поєднався з Емі, коли знову міг з нею говорити, тримати в руках її голе тіло, слухати, як Емі несамовито лає Джонсона та ЦРУ за те, що ті відправили двадцять тисяч вояків до Домініканської республіки, аби усунути з президентської посади щойно обраного письменника й історика Хуана Боша, бо той начебто перебував під впливом комуністів, що було неправдою; і взагалі – навіщо втручатися в справи тієї країни, коли Америка й так вже заподіяла багацько шкоди в інших частинах світу? – Фергюсон обожнював Емі за чистоту та щирість її обурення, і йому було страшенно приємно знову проводити з нею вихідні в Нью-Йорку, де через кілька недовгих місяців житиме і він сам, а окрім Емі та весна була прекрасною ще й тому, що нарешті всі його тривоги з приводу наступного року лишилися позаду, і це означало, що вперше за увесь час навчання в школі він зможе розслабитися й побайдикувати, як могли побайдикувати й решта випускників протягом отих двох місяців dolce far poco, які трохи послабляли задавнені конфлікти і ворожнечу та зближували старшокласників у міру того, як їхнє спільне шкільне життя добігало кінця. А потім, коли надворі потеплішало, вони з батьком започаткували новий ритуал: прокидалися о шостій ранку кожного буднього дня, виходили з дому о шостій тридцять, щоби годину-півтори пограти на порожніх громадських кортах; його п’ятдесятиоднорічний батько і досі вигравав у нього в кожному сеті з рахунком 6-2 і 6-3, але ці заняття повертали Фергюсона до належної форми, і після тривалого періоду без спорту після того, як вони розлучилися з Емі, теніс задовольняв давню й досі потужну потребу, і Фергюсон радів, коли батько у нього вигравав, тішився, бачачи, як безболісно «старий» демонтував свій магазин, розпродавши залишок телевізорів, радіо та кондиціонерів зі знижкою в третину, половину та дві третини ціни; боротьба скінчилася, батько більше ні про що не хвилювався, всі його колишні амбіції розтанули мов роса на сонці. Його матір також займалася згортанням власного бізнесу, тому вони домовилися, що кожен з них завершить свої справи до тридцятого травня й вийде на нову роботу в середині червня, і було в них тої весни щось запаморочливе, як паморочиться в голові в маленьких непосидючих дітей, коли їх хапають за литки й перевертають догори ногами, як паморочилося в голові у Фергюсона й Емі, коли вони в далекому й майже забутому дитинстві вистрибували разом голяка на ліжку, до того ж йому дуже поталанило, коли після того, як матір подала заяву на звільнення з «Монклер Таймс», Імхоф не став виганяти його задля помсти, тому Фергюсон і далі продовжував двічі на тиждень писати репортажі про бейсбольні ігри серед юнацьких команд Монклера. А тим часом Бобі Джордж разом з командою рухався до перемоги в першості штату і, поза всяким сумнівом, до підписання контракту з професійним клубом провідної ліги, і Фергюсон був вражений тим, як Бобі ставився до свого нового зіркового статусу, завдяки якому він став знаменитістю номер один у школі, і хоча наука й досі давалася йому з трудом, і він з готовністю реготав над пласкими жартами про сільських дівчат та комівояжерів, довкола нього вже утворилася нова аура величі, котра почала потроху просочуватися в Бобі, змінюючи його ставлення до самого себе, і тепер, коли Маргарет О’Мара нарешті заговорила до нього, Бобі рідко можна було побачити без посмішки на обличчі, тої самої щирої й милої посмішки, яку Фергюсон запам’ятав іще з тих часів, коли їм обом було по чотири-п’ять років.
Одним з найкращих моментів тої чудової весни було очікування літа й планування з Емі їхньої подорожі до Франції, одномісячної мандрівки з середини липня до середини серпня, одномісячної тому, що більше вони не могли нашкребти, зібравши докупи гроші, зароблені на тогорічних літніх роботах, гонорари Фергюсона за статті в «Монклер Таймс», які він зекономив на пальному для свого авто та гамбургерах для свого шлунку, чималеньку суму, подаровану батьками на честь закінчення школи (п’ятсот доларів), менший внесок від діда Емі з батькового боку, та додаткові маленькі пожертви від батьків з обох боків. З вирахуванням вартості квитків на чартерний рейс, всього цього мало б вистачити на спартанське проживання протягом чотирьох з половиною тижнів, тому замість увіпхнути загальноєвропейське турне в цей обмежений відрізок часу, вони вирішили зупинитися на якійсь конкретній країні і зануритися в неї якомога глибше. Франція була неминучим варіантом, бо вони обидва вивчали французьку і хотіли навчитися вільній розмовній мові, а іще тому, що Франція була центром всього неамериканського: найкращі поети, найкращі прозаїки, найкращі кінорежисери, найкращі філософи, найкращі музеї та найкраща кухня, тож з одними лише рюкзаками за плечима Фергюсон та Емі полишили територію Америки в Аеропорту Кеннеді о восьмій вечора п’ятнадцятого липня, через день після щорічного святкування Дня Бастилії у Франції. То була їхня перша подорож за кордон. Для Фергюсона то була також його перша подорож літаком, тобто, він уперше в житті відірвався від землі.