«Гадаю, вона закохалася», відповіла матір, «Не знаю подробиць, але вона якось побіжно згадала якусь особу на ім’я Сідней, і я маю таке відчуття, що вони зараз живуть разом. З Мілдред ніколи не вгадаєш, але безперечним є одне: зараз вона в дуже доброму гуморі».
Фергюсон сподівався, що в аеропорту його зустріне тітка, але того дня, коли він приземлився в Сан-Франциско, в терміналі на нього чекав дехто інший – молода жінка років двадцяти п’яти-двадцяти шести. Вона стояла на виході, тримаючи в піднятій руці книгу тітки Мілдред про Джорджа Еліота, така манюня, жвава й гарненька, схожа на дівчинку з коротким каштановим волоссям в підкочених блакитних джинсах, картатій чорно-червоній сорочці, двобарвних гостроносих чоботах зі шкіри алігатора та з жовтою хусткою на шиї – справжнісінька ковбойка з Дикого Заходу, яку Фергюсон побачив вперше в житті!
«Сідней», про якого розповідала Фергюсону матір, насправді виявилася дівчиною на ім’я Сідні Міллбенкс, яка вивела змореного мандрівника з терміналу й провела до свого авто на стоянці, пояснивши при цьому, що Мілдред тої чверті вела літні курси і затрималася в студмістечку після наради факультету, але через дві години приєднається до них вдома, коли вони сядуть вечеряти.
Фергюсон вперше в житті глибоко вдихнув каліфорнійське повітря і спитався:
– А ви – кухарка?
– І кухарка, і економка, і масажистка, і дружина, – відповіла Сідні. – Сподіваюся, ти не шокований.
Та Фергюсон все одно був трохи шокований, або, щонайменше, здивований або ж знічений, бо вперше почув, що люди одної статі можуть жити разом, до того ж, йому ніхто жодного разу не сказав і навіть найменшого натяку не зробив, що його тітка потайки віддає перевагу жіночим тілам, а не чоловічим. Тепер її розлучення з дядьком Полом отримало своє пояснення, або здогадне пояснення, але іще цікавішим був той факт, що ковбойка Сідні і не думала ховати від нього правду, а в її доброзичливості було щось захоплююче, вона анітрохи не соромилася своєї несхожості, їй явно було з цим комфортно, тому Фергюсон, замість визнати, що він дещо шокований та сконфужений таким несподіваним зізнанням, посміхнувся й сказав: «Аж ніяк. Я просто радий, що тітка Мілдред, нарешті, не самотня».
З аеропорту в Сан-Франциско до будинку в Пало-Альто вони їхали сорок хвилин, і Сідні, женучи по шосе свій блідо-зелений «сааб», розповіла Фергюсону, як вона познайомилася з Мілдред кілька років тому, коли підшукувала собі нове житло і орендувала жилий гараж, що примикав до тітчиного будинку. В двох словах, то було випадкове знайомство, яке ніколи б не відбулося, якби вона не натрапила на чотири рядки дрібнюсіньким шрифтом в газеті, але невдовзі потому, як Сідні перебралася до свого нового житла, вони потоваришували, а через два місяці покохалися. Жодній з них не доводилося бути з жінкою раніше, але отак воно сталося, сказала Сідні, що університетська викладачка та вчителька початкової школи, жінка сорока з гаком років та жінка двадцяти п’яти років, єврейка з Нью-Йорку, та парафіянка Методистської церкви з міста Сандаскі в штаті Огайо поринули у вир найбільшого кохання в своєму житті. Найбільш приголомшливим, продовжила Сідні, було те, що вона ніколи не думала про жінок в минулому, вона завжди марила хлопцями, і навіть зараз, будучи прикутою до іншої жінки ось уже три роки, вона й досі не вважає себе лесбіянкою, просто вона – людина, яка кохає іншу людину, а через те, що та інша людина така прекрасна, така чарівлива й така несхожа на будь-якого у світі, то яка різниця, кого вона кохає – чоловіка чи жінку?
Мабуть, їй не варто було говорити з ним у такому ключі. Безперечно, було щось недоречне і, можливо, непристойне і тім, що доросла жінка ділилася інтимними подробицями з п’ятнадцятирічним хлопцем, але п’ятнадцятилітній Фергюсон був заворожений її відвертістю, бо жодного разу протягом його підліткового життя жодна доросла людина не висловлювалася перед ним так чесно й відверто про хаотичність та неоднозначність нюансів еротичного життя, тож навіть попри те, що він її зустрів буквально півгодини тому, Фергюсон вирішив, що Сідні Міллбенкс йому подобається, що вона йому страшенно подобається, і через те, що він сам мучився цими питаннями протягом останніх кількох місяців, намагаючись визначити, в якій частині спектру стосунків «хлопець-дівчина» він перебував і до якої зони належав: «хлопці й дівчата», «хлопці й хлопці» чи «то хлопці, то дівчата поперемінно», він відчув, що ця ковбойка з Каліфорнії, ця любителька чоловіків та жінок, ця людина, котра щойно увійшла в його життя і везла його до будинку тітки в Пало-Альто, може виявитися саме тою особою, з якою він зможе поговорити, не боячись глузування, образ та нерозуміння.