Так продовжувалося перші п’ять днів його візиту, тобто, ті три дні, які вони провели, не подорожуючи в автомобілі Мілдред, то були тихі, позбавлені подій дні, коли Фергюсон та Сідні вилежувалися на подвір’ї, розмовляючи про все, що спадало їм на думку, а не лише обговорюючи питання про те, хто з ким спав і чому, зокрема, про дівочі роки Сідні в Огайо, підліткові роки Фергюсона в Нью-Джерсі та Нью-Йорку, про різні способи викладення подій у книжках та кінофільмах, про радощі й розчарування, пов’язані з навчанням малих дітей, про те, як Мілдред і тішилася і водночас нервувала через те, що в її будинку живе племінник, тішилася з цілком зрозумілих причин, а нервувала тому, що вагалася – чи правильно вона вчинила, продемонструвавши синові своєї сестри спосіб свого життя, чим пояснювався той факт, що тітка попрохала Сідні ночувати в гаражній квартирі, допоки з ними був Фергюсон, щоби, за її словами, «не доводити хлопця до конфузу», що означало насправді її власний конфуз, а коли Фергюсон спитав Сідні, чому вона відкрилася й розповіла йому справжню історію буквально через кільканадцять хвилин після того, як зустріла його в аеропорту, гарненька ковбойка відповіла: «Я терпіти не можу лицемірства, ось чому. Бо воно означає, що ти не віриш у власне життя, ти боїшся його, а я у власне життя вірю, Арчі, і не хочу його боятися».
Близько четвертої вони піднімалися й пленталися до кухні готувати вечерю, продовжуючи розмову за чисткою картоплі та цибулі; між ними було дванадцять років різниці, котра парадоксальним чином здавалася більшою за різницю в п’ятнадцять років, яка відділяла Сідні від Мілдред, але при цьому Фергюсон відчував, що вони з Сідні були ближчими по духу, аніж Сідні з Мілдред, як двоє дворняжок, рівновіддалених від породистої представниці Стенфордського університету, він здогадувався, що тут йшлося скоріше про темперамент, а не про вік, але коли Мілдред нарешті поверталася додому о шостій чи о шостій тридцять, Фергюсон уважно придивлявся, як двоє жінок поводяться по відношенню до нього, знаючи, що Мілдред вдавала, наче між ними не було нічого особливого (хоча він знав, що було), тоді як Сідні вперто ігнорувала цей припис до лицемірства, осипаючи тітку ласкавими епітетами, котрі, схоже, з кожним днем завдавали їй дедалі більше дискомфорту. Безумовно, всі ці «радість моя», «дорогенька» та «янголятко» тішили б її, якби за столом разом з ними не сидів Фергюсон, а через п’ять днів він відчув, що між жінками виникла мовчазна сварка, спровокована його присутністю, і увечері шостого дня, який був передостаннім днем його відвідин, явно знервована й розбурхана Мілдред випила забагато вина і, насамкінець, втратила самовладання, втратила тому, що хотіла його втратити і вино послужило їй лише як детонатор. А дивовижним в її емоційному вибуху було те, він був спрямований не на Сідні, а на племінника, неначе він був причиною її проблем, і в ту ж мить, коли напад почався, Фергюсон збагнув, що Сідні говорила у нього за спиною, що ковбойка зрадила його.