Куріння. У неділю вранці, тиждень потому, як Фергюсон з’їздив до Кембриджа, дві родини Шнайдерманів увіпхнули шестеро своїх тіл в орендований легковий універсал і подалися на північ до округу Датчесс, де зупинилися пообідати в «Бікмен-Армз» у Рейнбеку, а потім розсипалися в різних напрямках по місту. Як і зазвичай, матір Фергюсона зникла зі своєю фотокамерою, і ніхто її не бачив, аж доки не настав час повертатися до Нью-Йорка. Тітка Ліза відхилилася від основного маршруту, щоби понишпорити в антикварних крамницях, а Гіл з дядьком Деном увібралися назад до авто і сказали, що хочуть помилуватися осінньою листвою, тоді як насправді вони збиралися обговорити дедалі гірший стан здоров’я свого батька, якому було вже вісімдесят з гаком, і якому раптово знадобився цілодобовий паліативний догляд. Фергюсону та Емі було нецікаво роздивлятися в крамницях антикварні меблі та милуватися зміною кольорів помираючої листви, тому вони, помітивши, як матір Емі звернула ліворуч, самі звернули праворуч і йшли доти, поки не опинилися на краю міста, де надибали маленький пагорбок, і досі вкритий зеленою травою, таку собі купку м’якої землі, яка наче просилася, щоби вони сіли на неї (що вони принагідно й зробили), і через кілька секунд Емі занурила руку в кишеню, видобула звідти пачку «Кемелу» без фільтра і запропонувала Фергюсону цигарку. Він анітрохи не вагався. Вже давно було пора скуштувати одну з цих рако-небезпечних паличок, сказав він собі, давно, пора Пане-Спортсмен-Який-Ніколи-Не-Курив-Бо-Це-Шкідливо-Для-Легенів; ясна річ, він кашляв після кожної з трьох перших затяжок, ясна річ, у нього трохи паморочилося в голові, ясна річ, Емі сміялася з нього, спостерігаючи, як Фергюсон робить все те, що неодмінно роблять всі курці-початківці, але потім він призвичаївся й почав отримувати задоволення, а трохи згодом вони з Емі вже говорили, говорили так, як не говорили вже рік – без жартівливих приколів, образ та звинувачень, уся колишня злостивість та накручене неприйняття розвіялися мов дим, що зміївся з їхніх вуст і танув у осінньому повітрі. А потім вони кинули говорити й просто сиділи, раді бути друзями знову, більше не сварячись, більше ніколи не сварячись, і в якийсь момент Фергюсон, обхопивши її за плечі уявним борецьким прийомом, тихо каркнув їй у вухо: «Дай іще одну цигарку, будь ласка».