Втрата. В старшому класі навчався хамовитий та тому цікавий хлопець на ім’я Террі Міллз, талановитий нікчема, котрий знав більше за всіх у школі про те, що не слід було знати хлопцям-підліткам. Він був постачальником віскі для суботніх гулянок, поширювачем пігулок амфетаміну для тих, хто хотів швидко «відлетіти» і не спати цілу ніч, продавцем марихуани для тих, хто віддавав перевагу більш витонченому способу кайфування, а також він був звідником, який допомагав хлопцям втратити цноту, водячи їх до борделю на Західній Вісімдесят другій вулиці. Один з найбагатших хлопців у школі, пухкенький та саркастичний Террі Міллз мешкав зі своєю розлученою і часто відсутньою матір’ю в міському особняку між Колумбус-авеню та Західною частиною Центрального парку, і хоча багато що в його поведінці Фергюсону видавалося відштовхуючим і неприйнятним, він не міг не відчувати до нього мимовільної симпатії. Як стверджував Террі, цілі легіони хлопців з Ріверсайдської академії – як у минулому, так і в сьогоденні – позбулися своєї невинності в номерах борделю на Вісімдесят другій вулиці, де він і сам побував два роки тому, пішовши до десятого класу, тому тепер, коли Фергюсон сам влився в шеренги старшокласників, чом би йому не відвідати з візитом цю чарівливу сферу чуттєвих насолод?
Їхня розмова відбулася вдень у понеділок за обідом, у понеділок після того недільного дня, який Фергюсон провів у Рейнбеку, покурюючи з Емі цигарки, а наступного ранку Террі доповів йому, що вже все готове на п’ятницю четверту дня, що не було б проблемою для Фергюсона, бо його комендантську годину було продовжено до шостої вечора, і, на щастя, він мав при собі двадцять п’ять доларів, котрі мали знадобитися йому для того, щоби «стати дорослим чоловіком», хоча Террі й досі плекав надію, що місіс М., директорку закладу, вдасться умовити надати Фергюсону учнівську знижку. Не знаючи, чого очікувати, й не убачивши борделів ніде, окрім як на екрані низькопробних голлівудських вестернів, Фергюсон увійшов до апартаментів на Вісімдесят другій вулиці без попередніх уявлень в голові, де не було нічого, окрім цілковитої невизначеності, абсолютного нуля. То була одна з великих квартир, характерних для Верхнього Вест-сайду, з облупленою штукатуркою та жовтіючими стінами, колись елегантне помешкання, в якому, безсумнівно, жив якийсь відомий нью-йоркський городянин зі своєю численною родиною, але відвідувач забував про штукатурку та стіни, коли опинявся у просторій вітальні з шістьома молодими жінками, професійними коханками, які сиділи довкола на стільцях та диванах в різних стадіях оголення, причому дві з них були повністю роздягненими, і завдяки цьому стали першими голими жінками, яких Фергюсон побачив у своєму житті.
Він мав зробити вибір. Проблема полягала в тім, що він поняття не мав, яка з цих шести жінок стане найкращою коханкою для недосвідченого незайманця незрозумілої сексуальної орієнтації, чия інтимна історія наразі обмежувалася одним партнером чоловічої статі, і він мав обирати швидко, бо йому було ніяково оцінювати цих дівчат поглядом, наче вони були пакунками секс-товару без мозку та душі. Тому Фергюсон відкинув чотирьох частково вдягнених жриць кохання і звузив свій вибір до двох повністю оголених, щоби потім не було неприємних сюрпризів; раптом все стало вкрай просто і зовсім неважко, оскільки одна з тих двох була опецькуватою й цицькатою пуерторіканкою багато за тридцять, а друга – привабливою чорношкірою дівчиною, яка явно була лише на кілька років старшою за Фергюсона, худорлява фея з маленькими грудьми, коротким волоссям, довгою шиєю та навдивовижу гладенькою шкірою, яка обіцяла бути значно приємнішою на дотик, аніж будь-яка шкіра, до якої він доти торкався.
Звали її Джулія.
Він вже заплатив свої двадцять п’ять доларів схожій на тумбу місіс М., яка безперервно курила (виявилося, що для початківців знижки не передбачені), а через те, що Террі гучно й грубо заявив, що Фергюсонів пісюн іще ніколи не був всередині «кицьки», не було сенсу вдавати, що він вже ступав на цю стезю раніше, і в даному випадку ця стезя вела вузьким коридором до тісної кімнати без вікон, з ліжком, раковиною та стільцем. Коли Фергюсон ішов позаду Джулії, втупившись в її привабливу сідничку, яка злегка погойдувалася, набряк в його штанях поступово зростав, а коли вони увійшли до кімнати, Джулія наказала йому роздягтися. Побачивши його пеніс, вона сказала: «Ти швидко збуджуєшся, хлопчику», і це Фергюсону страшенно сподобалося, бо він знав, що був достатньо жвавим, щоби сотворити більше швидких стояків, аніж більшість дорослих клієнтів. Раптом він відчув себе щасливим, знервованість та переляк хутко зникли, незважаючи на те, що він іще не знав реальних правил гри. Коли він спробував поцілувати Джулію в губи, вона відсахнулася й сказала: «Ми цього не робимо, милий, прибережи поцілунки для своєї дівчини», але не мала нічого проти, коли він погладив руками її маленькі груди та поцілував їй плечі. Йому було дуже приємно, коли дівчина вимила його пеніс милом з теплою водою в раковині, а потім стало іще приємніше, коли він погодився на дещо під назвою «п’ятдесят на п’ятдесят», іще не знаючим, що це таке (мінет плюс злягання); вони лягли разом у ліжко і перша половина отого «п’ятдесят на п’ятдесят» виявилася настільки приємною, що Фергюсон злякався, що не дотягне до другої половини, але якимось чином це йому вдалося, і це була найприємніша частина всієї пригоди, давно омріяне, давно сподіване давно відкладуване входження в тіло іншої людини, сам акт парування, і настільки потужною були відчуття, спричинені перебуванням всередині, що Фергюсон не втримався й кінчив майже миттєво, настільки швидко, що пожалкував про брак самоконтролю, пожалкував, що не зміг відтягнути оргазм хоча би на кілька секунд.