В ті суботні й недільні гулянки «косячок» ставав дедалі доступнішим, але Фергюсон вирішив, що куріння марихуани – то не для нього. Після трьох-чотирьох затяжок речі абсолютно несмішні починали здаватися йому страшенно смішними, і в нього починався неконтрольований напад хихотіння. Потім з’являлося відчуття невагомості, а також повної глупоти й тупизни, чиїм неприємним результатом ставало те, що ці відчуття вкидали його назад в дитинство, роблячи з нього таку собі дитячу копію, але Фергюсон намагався відразу ж подорослішати знову, при цьому більше падаючи, аніж стоячи на ногах. Йому не хотілося знову перетворюватися на малого хлопця, і тому він став уникати «травички» й повернувся до алкоголю, вважаючи за краще напитися, аніж обкуритися, бо саме алкоголь давав йому змогу почуватися дорослим.
Немаловажним, вірніше, найважливішим було те, що протягом цих п’ятнадцяти місяців він іще шість разів побував у закладі мадам М. Міг би ходити туди частіше, але двадцять п’ять доларів становили чималу проблему, оскільки щотижня йому видавали на кишенькові витрати п’ятнадцять доларів, а роботи він не мав і не міг мати (бо батьки хотіли, щоби він зосередився на навчанні), тому після того, як він витратив свої перші двадцять п’ять доларів у жовтні 1962 року, його банківський рахунок залишався геть порожнім аж до березня 1963-го, коли матір виписала йому чек на сто доларів на додачу до подарованої членської картки, яких вистачило на чотири зустрічі з Джулією в апартаментах на Західній Вісімдесят другій вулиці, але решта два візити були оплачені за рахунок заволодіння речами, котрі йому не належали, і їх конвертації на гроші. То був кримінальний акт, який терзав Фергюсона й гриз його заплямовану совість, але секс був для нього таким важливим, таким фундаментальним для його психологічного добробуту, такою беззаперечно єдиною річчю, яка втримувала його від руйнації, що він не міг не проміняти свою душу на кілька хвилин, проведених в обіймах Джулії. Бог помер вже кілька років тому, але до Манхеттену повернувся диявол, і його присутність відчувалася особливо сильно в північному секторі мікрорайону.
Він завжди приходив до Джулії, тому що вона була однозначно найгарнішою й найпривабливішою з дівчат, котрі працювали в місіс М., а після того, як вона збагнула, наскільки юним був Фергюсон (коли він прийшов перший раз, то Джулія подумала, що йому сімнадцять, а не п’ятнадцять), її ставлення до нього пом’якшилося до чогось на кшталт жартівливої товариськості, і вона, спостерігаючи, як його кінцівки продовжують виростати з кожним наступним візитом, ставилася до нього не те щоби з ніжністю чи любов’ю, але достатньо приязно, щоби ухилитися від правил і дозволяти цілувати себе в губи, коли йому хотілося, і навіть встромляти язика глибше в рот. З Джулією було гарно ще й тому, що вона ніколи не говорила про себе й ніколи ні про що його не питала (за винятком віку), тому окрім того, що кожного вівторка та п’ятниці Джулія працювала на місіс М., Фергюсон про життя Джулії не знав нічого, наприклад, чи працювала вона проституткою в інших салонах міста, чи ті два дні в апартаментах місіс М. допомагали їй оплачувати навчання в коледжі, можливо, навіть і Сіті-коледжі – хтозна, де вона сиділа поруч з Енді Коеном на семінарі з російської літератури. А може, вона мала приятеля, або чоловіка, або маленьку дитину, або двадцять три брата та сестри, або планувала пограбувати банк чи перебратися до Каліфорнії, чи повечеряти пирогом з куркою. Він інстинктивно розумів, що краще було не знати, краще було лише займатися сексом і тільки сексом, який він визнав таким приголомшливо приємним, що двічі за ці п’ятнадцять місяців свідомо порушив закон: заходив до книгарень Верхнього Вест-сайду в шерстяному пальті поверх піджака з численними кишенями і наповнював їх всі різними книжками в м’яких обкладинках, в яких потім робив багато написів та загнутих сторінок і продавав до букіністичної крамниці напроти кінотеатру «Колумбія» за чверть ціни, вказаної на обкладинці. Заради грошей для сексу з Джулією Фергюсон вкрав і перепродав десятки класичних романів.