Він би радо зайнявся сексом шістдесят разів, а не шість, але одного лише усвідомлення, що Джулія завжди буде неподалік, якщо йому сильно приспічить, було достатньо, аби вбити в ньому будь-який інтерес бігати за дівчатами в його школі, за п’ятнадцяти- й шістнадцятирічними створіннями, які ляскали його по невгамовних і допитливих руках, коли він намагався зняти у кого-небудь з них светр, ліфчик або трусики, жодна з них не пройшлася б голяка перед ним так, як це робила Джулія, жодна з них не дозволила б йому проникнути до внутрішнього святилища свого жіночого «я», і навіть якщо припустити, що таке могло трапитися, то довелося б виконати безліч роботи, аби досягти того, що він уже отримував від Джулії, причім з нею йому ніколи не довелося б страждати від трагедії розбитого серця, яка неодмінно сталася б, якби він запав на одну з отих «пристойних» дівчат, жодну з яких він все одно не любив, за винятком Емі, яку Фергюсон обожнював, яка ходила не до Ріверсайдської академії, а навчалася в середній школі Хантера в іншому районі міста, Емі, його улюблена кузина, втрачена й знову знайдена, кузина з цигарками без фільтра та гучним сміхом, вона була єдиною вартою зусиль та ризику, єдина дівчина, секс із якою означав би також і кохання, бо за останні п’ятнадцять місяців все змінилося, світ його бажань перевернувся догори ногами, і одна за одною Ізабелла Крафт, Сідні Міллбенкс та Вівіан Шрайбер зникли з його нічних мрій, і лишилося тільки двоє, котрі продовжували приходити до нього вночі: хлопець Шнайдерман та дівчина Шнайдерман, такі несамовито бажані Джим та Емі. Щоночі хтось із них заповзав до нього в ліжко, спершу Джим кілька ночей поспіль, потім – Емі, і в цьому, вважав Фергюсон, був певний сенс, бо він, розділений навпіл, так і не вирішив – хто він такий, він, майже сімнадцятирічний Арчібальд Ісаак Фергюсон, відомий також як схиблений на проститутці сексуальний маніяк та дрібний злодюжка, колишній гравець шкільної баскетбольної команди та позаштатний кінокритик, двічі знехтуваний залицяльник своїх зведених кузена й кузини, а також вірний син своєї матері Рози та названий син свого вітчима Гіла, які попадали б непритомні, якби дізналися про нього всю правду.
Коли наприкінці лютого старий Шнайдерман врізав дуба, в квартирі на Ріверсайд-драйв зібралася на поминки невеличка компанія, невеличка тому, що овдовілий батько Гіла протягом останніх двадцяти років нових друзів не завів, а більшість старих друзів на той час вже встигли відбути до перманентних помешкань, де ніхто не порушував їхній вічний спокій. Компанія налічувала близько двох десятків людей, включно з доньками Гіла – Маргарет та Еллою, які вперше після осені 1959 року з’явилися в кругу сім’ї в супроводі своїх свіжоспечених чоловіків, опецькуватих та лисіючих, один з яких вже встиг зробити Маргарет вагітною, і Фергюсон, попри свою упередженість до них, мусив визнати, що названі сестри не виявляли до його матері жодних ознак неприязні – і правильно робили, бо ніщо так не втішило б Фергюсона, як можливість вчинити скандал і шугонути їх підсрачниками з помешкання; то був, зважаючи на обставини, абсолютно недоречний та несамовитий імпульс. Спершу Фергюсон, простоявши на лютневому холоді близько години, коли старого цапа ховали на цвинтарі, був збуджений та заведений, як сказав би Щасливчик Фіннеган, можливо тому, що йому пригадалася запальна й скандальна вдача свого нерідного діда, а може, кожна смерть нагадувала йому про смерть рідного батька, але на той час, коли родичі та знайомі померлого повернулися до помешкання, Фергюсон почувався достатньо нещасним, щоби швидко пропустити дві склянки віскі на порожній шлунок, які, мабуть, і спричинили подальші події, бо коли поминки почалися, він став викидати коники, причому настільки нахабно й недоречно, що він і сам не второпав – чи то він з глузду з’їхав, чи то випадково розв’язав загадку всесвіту.
А трапилося ось що. По-перше: Кожен з присутніх стояв або сидів у вітальні, страви споживалися і напої випивалися, а поміж парами та більшими групами людей велися розмови. Фергюсон, побачивши Джима, який стояв в кутку біля фронтального вікна і розмовляв зі своїм батьком, пробрався у той куток і спитав Джима, чи може він поговорити з ним сам на сам. Джим погодився, і вони пішли коридором до Фергюсонової спальні, де він, без жодного слова і будь-якої преамбули, обійняв Джима, зізнався йому у вічному коханні, сказав, що готовий за нього померти. І перш ніж Джим встигнув відповісти, Фергюсон, який вже доріс до шести футів, вкрив обличчя Джима, який був заввишки шість футів і один дюйм, численними поцілунками. Добродушний Джим не був ані шокований, ані розлючений. Він, напевне, припустив, що Фергюсон або випив зайвого, або був чимось серйозно засмучений, тому він обійняв свого молодшого кузена, міцно притиснув до себе і сказав: «Я теж тебе люблю, Арчі. Ми з тобою – друзі навіки». По-друге: Півгодини потому кожен з присутніх і досі стояв або сидів у вітальні, страви і досі споживалися й напої випивалися, а поміж парами та більшими групами людей і досі велися розмови. Фергюсон, побачивши Емі, яка стояла в кутку біля фронтального вікна і розмовляла зі своєю кузиною Еллою, пробрався у той куток і спитав Емі, чи можна з нею поговорити сам на сам. Емі погодилася, і вони пішли удвох коридором до Фергюсонової спальні, де він, без жодного слова й будь-якої преамбули, обійняв Емі, зізнався їй у вічному коханні й сказав, що готовий за неї померти. І перш ніж Емі встигла відповісти, Фергюсон поцілував її в губи, а Емі, яка вже була знайома з губами Фергюсона завдяки їхнім численним поцілункам в давно минулі дні їхньої перед-підліткової амурної інтрижки, розкрила свого рота й дозволила Фергюсону пірнути туди своїм язиком, а через мить обхопила свого кузена руками й вони удвох упали на ліжко, де Фергюсон заліз Емі під спідницю й почав терти рукою їй між ногами в панчохах, а Емі залізла рукою Фергюсону в труси й вхопила його затверділий пеніс. Після того, як вони таким чином задовольнили один одного, Емі посміхнулася Фергюсону й сказала: «Мені так приємно, Арчі. Нам вже давно треба було цим зайнятися».