А після цього все пішло на покращення. Вочевидь, кричуща й соціально-неприйнятна поведінка не завжди буває кричущою й соціально-неприйнятною, бо Фергюсон примудрився не лише відкрити своє серце й заявити про кохання до двох Шнайдерманів – в результаті такого демаршу його дружба з Джимом лише зміцнилася, а Емі знову стала його близькою подругою. Через тиждень після похорон матір з Гілом подарували йому на день народження двісті доларів, але гроші на Джулію були йому більше не потрібні, і він міг витрачати їх на Емі. І Фергюсон купив їй чудову нижню білизну для тих ночей, коли Гіл з матір’ю виїжджали кудись у гості, або тих ночей, коли у гості вибиралися батьки Емі, або тих ночей, коли в гості вибиралися батьки їхніх друзів, і ті надавали їм кімнату, де вони могли кілька годин побути разом. Їхні стосунки значно покращилися тепер, коли він писав свої кіноогляди, і Емі побачила, що Фергюсон не був бовдуром, яким вона його вважала, раптом вона почала поважати його, раптом для неї перестало мати значення те, що він не цікавився політикою, бо він був хлопцем фільмів, хлопцем мистецтва, хлопцем ніжним і чутливим, і її це цілком влаштовувало, а приємною несподіванкою стало для них відкриття того факту, що кожен з них вже втратив свою цноту, що їм уже було не страшно, і що вони на той час пізнали вже достатньо багато, аби знати, як зробити один одному приємно, бо це, безперечно, є найголовнішим – бути щасливим у ліжку з людиною, яку ти кохаєш і яка кохає тебе, тому певний час Фергюсон носив у собі відчуття, що таки дійсно – кинувшись в обійми Джиму та Емі, він розгадав таємницю всесвіту.
Звісно, так не могло тривати довго, велике кохання невдовзі треба було відкласти убік або навіть забути назавжди, бо Емі на цілий рік випереджала його в школі і восени мала поїхати навчатися до Вісконсінського університету, не до ближнього Барнарду, як вона спершу планувала, а до далекої американської тундри, бо Емі, після довгих тижнів болісного самокопання, вирішила, що має поїхати від матері якомога далі. Фергюсон благав її не їхати туди, реально став навколішки й вмовляв, але заплакана Емі сказала, що не має вибору, бо в Нью-Йорку їй буде дихати нічим з-за матері, яка безперервно втручалася в її життя, тому хоч як би сильно не кохала вона свого любого Арчі, вона мусить їхати, мусить боротися за своє життя, мусить просто взяти й поїхати, нікому не дозволяючи відмовити її від цього. Та розмова стала початком кінця, першою стадією демонтажу того ідеального світу, який вони для себе створили, і через те, що наступного дня починався уїк-енд, на який Емі збиралася – бо давно планувала – поїхати в гості до свого брата в Кембридж, Фергюсон того квітневого п’ятничного вечора опинився сам-один в Нью-Йорку, і він, який з часу похорон старого скандаліста не випив ані краплини алкоголю і жодного разу не побував на непристойних вечірках, взяв та й пішов на одну з тих непристойних вечірок і упився до такого ступору, що проспав шкільний екзамен, який мав початися в понеділок рівно о дев’ятій ранку.