– Хороші ж у тебе друзі, – зазначив Гіл. – І гра хороша – аж далі нікуди.
Вони увібралися втрьох на заднє сидіння таксі, і раптом Фергюсон відчув, як все у ньому обм’якло й обрушилося, неначе під шкірою у нього не було кісток. Він прихилився головою до материного плеча й заплакав.
– Мені треба, щоби ти мене любила, мамо, – сказав він. – Я не знаю, що зі мною буде, якщо ти мене не любитимеш.
– Я люблю тебе, Арчі, – сказала матір. – І любитиму завжди. Я просто більше не розумію тебе.
В усьому цьому сум’ятті Фергюсон геть забув про повторний екзамен, який він мав здавати того ж ранку, а матір з Гілом забули також. Минали дні, і він казав собі: «Та то таке, не має значення», бо річ була у тім, що ідея коледжу втратила для нього свою привабливість, а зважаючи на те, що школу він недолюблював завжди, перспектива не піти до школи наступного року постала перед ним як те, про що слід було ретельно подумати.
Наступного тижня, коли стало відомо про конфлікт Фергюсона з законом, Ріверсайдська академія проявила ініціативу й відсторонила його на місяць від занять, бо такий крок був передбачений підзаконними актами кодексу, яким регулювалася поведінка учнів та студентів. Протягом цього часу Фергюсон мав вчити шкільний матеріал і виконувати домашні завдання, бо інакше ризикував бути вигнаним після повернення. Директор сказав також, що йому доведеться також знайти собі роботу.
– Яку роботу? – поцікавився Фергюсон.
– Фасувати бакалійні товари в крамниці «Gristedes» на Колумбус-авеню, – відповів директор.
– А чому, власне, там? – запитав Фергюсон.
– Тому, що власником цієї крамниці є батько одного з наших учнів, і він хоче, щоби ти попрацював у нього під час відсторонення від занять.
– А мені платитимуть? – поцікавився Фергюсон.
– Так, платитимуть, але грошей ти не побачиш. Всі вони підуть на благодійні пожертви. Ми вважаємо, що Американська асоціація книжкових продавців буде достойним одержувачем цих грошей. Як ти на це дивишся?
– Обома руками за, містере Бріггс. Гадаю, що це – прекрасна ідея.
У листопаді головуючий суддя, Руфус П. Нолан, визнав Фергюсона винуватим по всіх пунктах і засудив його до піврічного ув’язнення в колонії для неповнолітніх злочинців. Суворість вироку зависла в повітрі на три-чотири секунди, довгі, як години та роки, а потім суддя додав: «Вирок є умовним».
Юридичний представник Фергюсона, молодий адвокат у кримінальних справах, якого звали Десмонд Кац, попрохав, щоби ганебну пляму вироку не вносили до особистої справи його клієнта, але Нолан відмовив йому. Він сказав, що й так виявив нехарактерну для нього поблажливість, ухваливши такий вирок, тому хороший адвокат мав би зупинитися й не випробовувати долю. Суддя далі сказав, що Фергюсон скоїв вкрай огидний злочин. Йому, сину привілейованих батьків, здавалося, що він – вищий за закон, і що красти книги – це не більше ніж забава, тоді як його нахабна неповага до приватної власності та жорстока байдужість до прав інших людей продемонстрували ницість духу, яку слід поборювати з усією належною жорсткістю, щоби задушити ці кримінальні схильності в зародку. Як особа, що вчинила злочин вперше, Фергюсон заслуговує на іще один шанс. Але він також заслуговує на запис в особистій справі, щоби надалі двічі подумати, перш ніж знову викинути подібного коника.
Два тижні потому Емі написала йому, що покохала іншого, якогось студента старшого курсу на ім’я Рік, і що вона не приїде на різдвяні канікули додому, бо Рік запросив її провести цей час разом з ним в його родинному помешканні в Мілвокі. Вона сказала, що жалкує, повідомляючи йому таку неприємну новину, але рано чи пізно щось подібне все одно мало статися, що їй було дуже гарно з ним в оті незабутні весняні тижні, і що вона й досі його кохає й сподівається, що вони назавжди залишаться найліпшими кузенами-друзями у всьому світі.
У постскриптумі Емі додала, що з великим полегшенням дізналася про те, що його не запроторять за ґрати. «Такий дурний випадок», написала вона. «Книги крадуть усі, а попався лише ти один».
Фергюсон розпадався на частини.
Він знав, що має опанувати себе, інакше його руки й ноги повідпадають від тіла, й решту року він проіснує, звиваючись на землі, мов хробак.
У суботу, порвавши листа від Емі й спаливши його в кухонній раковині, він просидів чотири кіносеанси у трьох різних кінотеатрах з післяобідньої пори й до десятої вечора: подвійний сеанс в «Талії» та по одному фільму в «Нью-Йоркері» та «Елджині». В неділю він висидів іще чотири. Всі ці вісім фільмів так переплуталися в його голові, що він, засинаючи увечері в неділю, вже не міг відрізнити їх один від одного. Він вирішив, що відтепер буде занотовувати враження від кожного фільму, що подивиться, на одній сторінці, а ці сторінки зберігатиме в папці-реєстраторі на своєму робочому столі. То був один із способів триматися за життя замість втрачати його. Так, пірнати в темряву можна, але при цьому слід мати свічку в руці та коробку сірників у кишені.