Гіганти впевнено перемогли Індіанців у другій, третій та четвертій іграх. Для семирічного Фергюсона то стало справжнісіньким чудом, але найбільше радості результати Світової серії 1954 року принесли дядькові Лью. Старший брат його батька роками страждав від примх мінливої долі азартного гравця, програючи частіше, ніж виграючи, але виграючи якраз достатньо, щоби триматися на поверхні. Всі розумники завбачливо поставили гроші на Клівлендських Індіанців, тож він мав би керуватися груповим інстинктом і зробити так, як зробили всі, але Гіганти були його улюбленою командою, за яку він вболівав іще з двадцятих років і під час вдалих сезонів, і під час невдалих. Тому він вирішив проігнорувати несприятливий прогноз і зробити ставку, керуючись власним серцем, а не розумом. Він не лише поставив на завідомих невдах, а й передрік їм чотири перемоги поспіль. То була ставка настільки сміховинна й нереальна, що його букмекер дав йому шанси триста до одного, а це означало, що, вклавши скромну суму в двісті доларів, стиляга Лью Фергюсон зірвав джек-пот в шістдесят тисяч доларів завбільшки, що в ті роки було величезною сумою, справжнісіньким статком. Здобич була такою видовищною і такою приголомшливою у своїх наслідках, що дядько Лью та тітка Міллі запросили всіх до свого помешкання на гулянку – помпезне святкування з шампанським, омарами та товстими ресторанними біфштексами, на якому Міллі виставила напоказ свою нову норкову шубу і катала гостей довкола кварталу в новому білому «кадилаці», який придбав собі Лью. Фергюсон того дня був не в формі (Френсі на гулянці не було, у нього болів живіт, а інші його двоюрідні брати та сестри з ним майже не розмовляли), але все одно він виснував, що всім решта було дуже весело. Однак коли святкування скінчилося, і малий з батьками їхав додому в голубому авто, він дуже здивувався, коли матір почала гудити дядька Лью перед батьком. Не все, що вона говорила, було йому зрозумілим, але гнів у її голосі був незвично сильним, то був гіркий лемент, який, схоже, мав якийсь стосунок до того, що дядько був винен батьку гроші, тому як він смів розщедрюватися на «кадилак» та норкові шуби, не повернувши батьку боргу. Спершу батько сприймав це спокійно, а потім сталося те, чого не було ніколи раніше: він підвищив голос і раптом мало не загавкав на матір, мовляв, замовкни, нічого він мені не винен і взагалі – то його гроші і він вільний робити з ними все, що йому, чорт забирай, заманеться. Фергюсон вже чув раніше, як його батьки інколи сперечалися (їхні голоси проникали до нього крізь стінку їхньої спальні), але свідком такої сильної сварки він став вперше, а оскільки це було вперше, то він відчув, що у світі щось фундаментальним чином змінилося.