Найбільша переміна в житті Фергюсона не була пов’язана з тим, що його матір вийшла заміж за Дена Шнайдермана. Зрештою, вона була заміжньої й раніше, а завдяки тому, що Ден виявився для неї кращим та більш підходящим чоловіком, аніж його рідний батько, Фергюсон дав «добро» на їхній союз і не надто цим переймався, бо не було потреби. Чим він дійсно переймався, і що спричинило значно вагоміші зміни в засадничих умовах його життя, став той факт, що він був тепер не єдиною дитиною в родині. Малим хлопцем він молив Бога, щоби той дав йому братика чи сестричку, благав матір сотворити йому дитинча, щоби він не залишався один, але коли вона сказала йому, що це неможливо, що в ній більше не лишилося дитинчат, і він буде її єдиним і неповторним Арчі всю решту її життя, малий Фергюсон змирився зі своєю самотньою долею і виріс у задумливого мрійливого хлопця, якому хотілося тепер провести свій дорослий вік, усамітнившись в кімнаті й пишучи книжки, не пізнавши того радісного гармидеру й запальної товариськості, через які проходять більшість дітей у стосунках зі своїми братами й сестрами, але й уникнувши конфліктів та ненависті, здатних перетворити дитинство на пекельну безжальну сутичку, яка призводить до ворожнечі на все життя або до перманентного психозу, і ось тепер, у віці шістнадцяти років, коли він спромігся благополучно уникнути плюсів і мінусів статусу не єдиної дитини у сім’ї, дитяча мрія Фергюсона набула втілення у вигляді шістнадцятирічної сестри та двадцятирічного брата. Але це втілення прийшло надто пізно, надто довго воно відкладалося й тому не мало вже для нього якогось особливого сенсу, і навіть попри те, що Джима практично увесь час не було вдома, а Емі знову стала його близькою подругою (після довгої образи на неї за те, що вона відторгнула його минулого літа), бували дні, коли він сумував за своїм колишнім життям єдиної дитини, хоча те життя було значно гіршим за нинішнє.
Все було б інакше, якби Емі кохала його так, як він кохав її, якби вони скористалися їхніми новими умовами й пустилися у всілякі плотські пустощі та імпровізовані розваги поза спинами своїх батьків, таємні хтиві витівки та нічні вилазки до чиєїсь із їхніх сусідніх спалень, які мали б завершитися взаємною жертвою власної цноти в ім’я кохання та психічного здоров’я, але Емі це було нецікаво, вона дійсно хотіла бути його сестрою, і сексуально стурбованому Фергюсону, чиєю головною метою було встромити свій пеніс у голе дівчаче тіло й забути про свою незайманість навіки, мусив або миритися з таким становищем, або вибухнути від безперервного збудження й бажання, котре він не міг задовольнити, бо незадоволене бажання – воно як отрута, що проникає до кожної частини твого тіла, а коли твої вени та внутрішні органи просочаться нею, вона потече нагору до твого мозку і вирветься назовні через маківку твоєї голови.
Найважчими були для нього перші тижні у новому будинку. Йому не лише доводилося придушувати в собі імпульсивне бажання вхопити Емі й вкрити її обличчя поцілунками щоразу, коли вони опинялися самі удвох, і не лише вгамовувати спричинені нічною ерекцією марення про те, як він проникає до її ліжка в сусідній кімнаті. Він змушений був вирішити також численні практичні питання, здебільшого пов’язані з проблемою, як не порушити приватність один одного, і допоки вони не встановили комплекс жорстких і суворих правил співіснування в спільному просторі (спершу постукай, прибери в ванній перед тим, як вийти з неї, сам мий свій посуд, не списуй домашнього завдання, поки тобі не дозволять, не шпигувати один у одного в кімнаті, і це означало, що Фергюсону не дозволялося піддивлятися в щоденник Емі, а Емі – в нотатники та оповідання Фергюсона), їм довелося пережити декілька незручних моментів і парочку відвертих конфузів, коли Емі відкрила двері ванної й побачила свіжовимитого Фергюсона, який сидів голий на унітазі й мастурбував – «Я нічого не бачила!», верескнула вона, ляснувши дверима, або коли Фергюсон вискочив зі своєї кімнати в ту мить, коли коридором проходила Емі, намагаючись огорнути довкола тіла рушник, але рушник раптом упав, оголивши її білу шкіру перед Фергюсоном, який вперше побачив у своєї названої сестри груди з невеличкими сосками та лобок з маленькими каштановими кучерями. Емі прокоментувала цю ситуацію гучним «От блядь!», на що Фергюсон відреагував майже дотепною ремаркою: «Я завжди підозрював, що у тебе є тіло», сказав він. «Тепер я точно це знаю». Емі розсміялася і, вигнувшись в нарочито звабливу позу, відповіла: «Тепер ми квити, містере Пісюн», прозоро натякаючи на те, що вона побачила у ванній кількома днями раніше.