Фергюсон знав, що його батько жодного поняття не мав, що з ним робити і як до нього ставитися. Не лише тому, що не міг збагнути – як це комусь може наверзтися в голову займатися такою непевною справою, як написання книжок, яке видавалося йому самообманом і глупством, надійною гарантією фіаско, падіння в злидні та нищівного розчарування, а й тому, що його належним чином вихований син, який мав змогу іще змалечку лицезріти вигоди традиційного американського підприємництва, тепер уникав тих можливостей для розвитку й успіху в житті, які йому надавалися, і марнував свої літні канікули, працюючи звичайним робітником під началом бовдура, якого вигнали з коледжу і який дурив податкову інспекцію. В тих грошах, які він заробляв, не було нічого поганого, але проблема полягала в тім, що тих грошей ніколи не стане більше, бо робота на такому низькому щаблі завжди триматиме його на дні, а коли його син заговорив про те, що хоче в майбутньому заробляти собі на життя фабричним робітником чи моряком торгового флоту, то батько аж скривився від думки про те, що може стати з його нащадком. Що ж трапилося з маленьким хлопчиком, якому хотілося бути лікарем? Чому ж усе пішло не так?