Наступного року, щойно після Дня подяки, складське приміщення його батька дощенту вичистили якісь нічні грабіжники. Той склад був одноповерховою блочною спорудою з шлакобетону, розташованою якраз за магазином «Домашній Світ Трьох Братів», за всі роки Фергюсон бував там декілька разів. То було сире приміщення з численними рядами картонних ящиків з телевізорами, холодильниками, пральними машинами та іншими товарами, що їх брати продавали у своєму магазині. Те, що стояло на вітрині, слугувало для приваблення покупців, а коли ж хтось висловлював бажання придбати якийсь товар, то його привозив зі складу чоловік на ім’я Ед, кремезний дядько з витатуюваною на правому передпліччі русалкою, який під час війни служив на авіаносці. Якщо то було щось маленьке на кшталт тостера, лампи, чи кавоварки, Ед віддавав його покупцеві, і той відвозив товар додому у власному авто, але коли то було щось велике, типу пральної машини чи холодильника, то Ед з іншим кремезним ветераном на ім’я Філ вантажили товар у спеціальний пікап і відвозили його клієнту додому. Отак вели бізнес у «Домашньому Світі», і Фергюсон, вже знайомий з цією системою, був достатньо дорослим, аби розуміти, що склад являв собою серце всього підприємства. Тож коли вранці у неділю після Дня Подяки мати розбудила його і сказала, що склад пограбували, малий враз збагнув всю моторошну значущість цього злочину. Порожній склад означав відсутність бізнесу; відсутність бізнесу означала відсутність грошей, відсутність грошей означала біду: Притулок для бідних! Голод! Смерть! Матір зазначила однак, що ситуація не була настільки безнадійною, бо всі товари були застрахованими, але все одно це був сильний удар, особливо напередодні різдвяного сезону покупок, а оскільки страхова компанія спроможеться виплатити кошти через кілька тижнів, а то й місяців, то універмаг не зможе вижити без термінового банківського кредиту. Тим часом, сказала вона, його батько свідчив у поліції Ньюарку, а завдяки тому, що кожен товар мав серійний номер, то зберігався шанс, маленький шанс, що грабіжників все ж таки вислідять і спіймають.
Пройшов час, грабіжників не спіймали, але його батьку вдалося взяти в банку позику, а це означало, що родині Фергюсонів вдалося уникнути ганьби – перебратися до притулку для бідних. Життя тривало так само, як протягом останніх кількох років, але Фергюсон відчув у домі нову атмосферу: у повітрі довкола нього зависло щось зловісне й похмуре. Не відразу вдалося йому виявити причину такого барометричного зсуву, але споглядаючи матір і батька кожного разу, коли він був з ними двома або поодинці, малий виснував, що його мати залишилася, в основному, такою ж, як і була – і досі розповідала багацько історій про свою роботу в студії, і досі видавала свою щоденну норму посмішок та жартів, і досі, розмовляючи з ним, дивилася йому прямо у вічі, і досі залюбки грала в настільний теніс на утепленому задньому ганку, і досі уважно вислуховувала його кожного разу, коли він приходив до неї зі своїми проблемами. Хто змінився, так це батько, його й без того неговіркий батько, який тепер майже зовсім не розмовляв за столом під час сніданку, який мав відсторонений вигляд, наче його думки були деінде, зосереджені на чомусь моторошному й таємничому, про що він ні з ким не хотів говорити. Десь на початку нового 1956 року Фергюсон набрався мужності й спитав у матері, що було не так, аби та пояснила, чому його батько виглядає таким сумним та відстороненим. Грабунок, відповіла матір. Отой грабунок його буквально живцем з’їдав, і чим більше він думав про нього, тим менше міг думати про щось інше. Фергюсон її не зрозумів. Крадії залізли до складу місяць чи півтора тому, страхова компанія збиралася компенсувати втрати, банк погодився надати позику, а універмаг міцно тримався на ногах. Який же був сенс його батьку сумувати, якщо сумувати не було жодної причини? Малий помітив, як матір завагалася, немовби вирішуючи, довіритися йому чи ні, не будучи впевненою, що він є достатньо дорослим, щоби вірно осмислити факти цієї історії. Втім, сумнів, хоча й помітний, блиснув у її очах лише на якусь хвилю; вона погладила малого по голові, пильно поглянула в його майже дев’ятирічне обличчя – і з головою кинулася у воду, відкрившись перед ним так, як ніколи раніше, повідавши йому про ту таємницю, яка буквально розривала його батька на шматки. Поліція та страхова компанія, пояснила вона, і досі працювали над цією справою, і обидві прийшли до висновку, що це була крадіжка, здійснена своїми ж людьми, тобто не сторонніми грабіжниками, а тими, хто працював у магазині. Фергюсон, який добре знав кожного з персоналу «Домашнього Світу Трьох Братів» – від складських вантажників Еда і Філа й до бухгалтерки Адель Розен, ремонтера Чарлі Сайкса та сторожа Боба Докінса, відчув, як м’язи в його грудях стиснулися в маленький болючий кулачок. Видавалося просто неможливим, щоби хтось із цих добрих людей міг вчинити такий злочин проти його батько, жоден з них не був здатним на таку підлість, а отже поліція та страховики явно помилялися. Ні, Арчі, мовила матір. Я не думаю, що вони помиляються. Але людина, яка скоїла злочин, не належить до тих, кого ти щойно перелічив.