Над дошкою в класі місіс Монро завжди виднівся напис, рядок з американського поета Кеннета Рексрота, який вона виписала літерами достатньо великими, щоби їх можна було бачити і з задніх парт, а через те, що Фергюсон часто під час уроку ловив себе на тому, що дивиться на той рядок, він згодом підрахував, що за роки, які він провчився в її класі, він, напевне, прочитав його кілька тисяч разів: «Від руйнації світу існує лише один спосіб захисту: творчий акт».
Місіс Федерман сказала: «Кожній молодій людині потрібна своя місіс Монро, Арчі, але не кожній молодій людині вона дістається».
«Яка лячна ідея», подумав Фергюсон. «Не знаю, що б я без місіс Монро робив».
Нью-Йорк і далі вабив його, і Фергюсон продовжував їздити туди якомога частіше у свої вільні суботи, інколи сам, інколи – з Даною Розенблюм, інколи з Емі, інколи – з Емі та Майком Лебом, а інколи – з усіма трьома, де він (і вони) зустрічалися з Ноєм на ті вихідні, коли молодий Гручо влаштовувався в кварталі Віллидж зі своїм батьком та Мілдред, або просто зі своїм батьком, якщо траплялося так, що тітка Мілдред знову жила окремо. «Щільність, грандіозність та складність», – так висловився колись Фергюсон, коли його спитали, чому він віддавав перевагу великому місту, а не передмістям, і цю його думку поділяли всі п’ятеро членів маленького колективу, і за винятком Дани, яка вже знала, куди поїде після закінчення середньої школи, решта четверо вирішили залишитися в Нью-Йорку і навчатися в тамтешніх вузах. Конкретно для трьох хлопців це означало Колумбію, а для Емі – Барнард, за умови, що їх туди візьмуть, що виглядало цілком імовірним і вельми реальним завдяки їхнім високим показникам, але хоча троє з них і поступили до вузів, лише один з хлопців перебрався наступного вересня до Колумбійського університету в кварталі Морнінгсайд-Хайтс. Ной, відхилений заявник, сам спричинив власне фіаско, бо влітку перед останнім класом школи розвинув у собі нову звичку, і так пристрастився до куріння марихуани, що його оцінки, включно з екзаменаційними, в першому півріччі різко рухнули, і Колумбія, альма-матер його батька і вуз, де він, як сподівалися всі його родичі, мав би провести наступні чотири роки свого життя, його заявку відхилив. Ной відбувся жартом. Сказав, що натомість піде навчатися до Нью-Йоркського університету, що дасть йому змогу, як і було заплановано, залишитися в Нью-Йорку, і хоча цей вуз загалом вважався гіршим за Колумбійський університет з посередньою освітньою програмою для лінькуватих немотивованих студентів, Нью-Йоркський університет надасть йому можливість вивчати кінематограф, предмет, якого в програмі Колумбії не було, а окрім того, сказав Ной, він мешкатиме в центрі, в найшикарнішому районі міста, а не в отих занехаяних нетрях, затиснутих між Гарлемом та річкою Гудзон.
Отже, Ной подався до Вашингтон-сквер, Майк – до околичного району на Західній 116-й вулиці між Бродвеєм та Амстердам-авеню, а Фергюсон та його названа сестра – до коледжів, розташованих поза межами міста. Рішення, яке прийняла Емі, було цілковито пов’язане з Майком. Вони вже одного разу посварилися, коли він обманув її з дівчиною на ім’я Мойра Оппенгайм в середині десятого класу, але після тривалої розлуки, яка скінчилася низькопоклонницькими жестами розкаяння з боку Майка, Емі вирішила дати йому іще один шанс, але невдовзі, лише чотири місяці потому, він викинув той самий коник – знову зрадив її не з ким іншим, як з тою ж самою Мойрою Оппенгайм, «цією схожою на мишу хвойдою, яка не могла відмовити нікому», і Емі вирішила, що з неї досить, вона розлютилася й порвала з Майком назавжди. Листи з коледжів, до яких вона подала заявки, опинилися в поштовій скриньці на Вудхол-кресент наступного тижня. «Так» з Барнарду і «так» з Брендайсу (то були її варіанти один і два), а через те, що їй хотілося бути якомога далі від Майка Леба, аби не бачити знову його товсту пику та набрякле тіло, Емі сказала «ні» Нью-Йорку і «так» місту Волтхем в Массачусетсі, переконана, що другий буде не гіршим за перший, і полегшено зітхнула від того, що в своєму виборі не сумнівалася. Свинюка Майк принизив її й наплював у душу, і Фергюсон погодився, що їй буде краще деінде, а щоби довести, наскільки беззастережно він підтримував її, він запропонував їй в подарунок їхній спільний «понтіак», коли вона від’їздила восени до Массачусетсу, перервавши свою дружбу з Майком Лебом «прямо зараз, з цієї ж хвилини».