Ситуація Фергюсона була складнішою, аніж у неї. Його прийняли до Колумбії, йому хотілося навчатися в Колумбії, і він все одно хотів би до Колумбії навіть якби йому довелося ділити з Майком Лебом одну кімнату на двох в студентському гуртожитку, але постало питання грошей, питання «хто заплатить за навчання», на яке не було відповіді. Він міг би поступитися принципами й звернутися до свого батька, який, безумовно, пішов би йому назустріч попри власне небажання, знаючи, що має обов’язок будь-що оплатити навчання сина, але Фергюсон цей варіант навіть розглядати не став. Матір та Ден знали його позицію з цього питання, знали з самого початку, і попри те, що позиція ця була «по-віслючому впертою й безперспективною», вони поважали його вибір і не намагалися вплинути на нього, бо матір вже давно покинула поле битви, дні боротьби за примирення між Фергюсоном та батьком канули в Лету, а після ницого трюку, який батько викинув щодо неї в зв’язку з продажем їхнього старого будинку, Роза збагнула, що рішення її сина не брати грошей від Стенлі було способом її захисту – можливо, способом надто емоційним та нерозважливим, але він був також виявом синівської любові до неї.
В листопаді свого останнього шкільного року Фергюсон сів з матір’ю та вітчимом, щоби обговорити ці справи. Наближалася пора надсилати заявки до коледжів, і хоча Ден казав йому не перейматися, бо, мовляв, гроші на навчання знайдуться будь-що, Фергюсона терзали сумніви. Він підрахував, що рік навчання в коледжі обійдеться близько п’яти або шести тисяч доларів (плата за навчання, житло, книги, одіж, харчі та приладдя, гроші на проїзд, а також невеличка щомісячна сума на кишенькові витрати), що загалом становило двадцять-двадцять п’ять тисяч доларів протягом наступних чотирьох років. Джим закінчував свій інститут того ж року, коли Емі та Фергюсон закінчували школу, і це давало змогу уникнути необхідності платити за навчання третьої людини, але Джим збирався подати заявку на аспірантуру з фізики, і навіть попри те, що йому мали забезпечити стипендію та гроші на проживання, цих коштів все одно не вистачило б на покриття всіх витрат, тому Денові доведеться й далі викроювати додаткові тисячу або півтори доларів на рік для Джима, і в результаті загальні витрати готівки на оплату вузівського навчання двох Шнайдерманів та одного Фергюсона склали б приблизно від одинадцяти до тринадцяти тисяч доларів щороку. В середньому Ден заробляв тридцять дві тисячі доларів на рік, і саме тому Фергюсона й терзали сумніви.
Були іще гроші з Лізиної страховки життя, але ті сто п’ятдесят тисяч доларів, що їх отримав Ден влітку 1962 року, до кінця листопада 1964 року усохли до сімдесяти восьми тисяч. Двадцять тисяч з уже потрачених сімдесяти двох пішли на сплату подвійної іпотеки за «старий-старий» будинок, потім старий будинок продали і ще раз витратили готівку на придбання нового, що зробило його матір та вітчима удачливими власниками помешкання за адресою Вудхол-кресент, 7, причому жоден банк не наступав їм на п’яти, і сплачувати їм доводилося тепер лише податки на нерухомість та рахунки за воду. Іще десять тисяч з уже потрачених сімдесяти двох пішли на новий будинок – пофарбування, ремонт та всілякі покращення, що підняло його вартість на той випадок, коли його коли-небудь доведеться продавати. Іще сорок вісім тисяч доларів ухнули в фінансову прірву після одруження – на автомобілі, обіди в ресторанах, відпочинок, а також на рисунки Джакометті, Міро та Філіпа Густона. Хоча Фергюсон і гидував батьковою скнарістю, його також трохи бентежила та легкість, з якою розкидався грошима його вітчим, бо якщо дохід Дена був замалим для покриття витрат на навчання, то решта сімдесят вісім тисяч страхових грошей будуть їхнім єдиним ресурсом, і, за підрахунками Фергюсона, ця сума мала зменшитися десь до лише тридцяти тисяч на той час, коли вони з Емі мали закінчити коледж, а якщо Ден з матір’ю витрачатимуться так, як протягом останніх двох років, то в результаті грошей залишиться іще менше. Зважаючи на це, Фергюсон хотів брати у них якомога менше, а за нагоди – взагалі нічого. Звісно, він не вважав, що хтось ось-ось помре з голоду, але йому було лячно думати, що одного дня в не надто віддаленому майбутньому, коли матір вже не буде молодою і, можливо, не надто здоровою в результаті багаторічного куріння по пачці «Честерфільда» щоденно, вона з Деном може опинитися в чималій фінансовій скруті.