В другому розділі Флют звертає праворуч замість іти прямо. Він не пам’ятає, що сталося з ним у першому розділі, і через те, що новий епізод розпочинається з чистого аркушу, у читача виникає надія, що цього разу з героєм не трапиться такого жахіття, і дійсно – пройшовши шляхом близько півтори милі, він натрапляє на жінку, яка стоїть біля зламаного авто, або авто, принаймні, схожого на зламане, бо інакше вона б не стояла посеред поля, якби воно було справним. Та коли Флют наближається до автомобіля, він бачить, що жодне колесо в ньому не спущене, капот не піднятий, а радіатор не вивергає в повітря клуби пари. Однак, напевне, там все одно має бути якась проблема, і нежонатий Флют, наближаючись до жінки, бачить, що вона винятково красива, принаймні, йому так здається, і тому він хапається за можливість допомогти їй, і не лише тому, що він хоче їй допомогти, а ще й для того, аби максимально скористатися нагодою, яка йому випала. Він питає у жінки, що сталося, а та відповідає, що начебто розрядився акумулятор. Флют піднімає капот і бачить, що один з кабелів від’єднався, тож він приєднує кабель і каже жінці сісти в авто і спробувати завести двигун, а коли автомобіль заводиться при першому ж повороті ключа, прекрасна жінка дарить Флюту сліпучу посмішку, посилає йому повітряний поцілунок і швидко їде геть, причому так швидко, що Флют не встигає записати номер її автомобіля. Ані імені, ані адреси, ані автомобільного номера, ані можливості знову зустрітися з чарівливою примарою, яка на якусь хвилину з’явилася в його житті – і хутко зникла знову. Флют іде далі, клянучи себе за власну дурість, гадаючи – чому це всі слушні нагоди, які трапляються йому в житті, в кінцевому підсумку прослизають крізь пальці, спокушаючи його обіцянкою чогось кращого, але завжди розчаровуючи наприкінці? Через дві милі йому знову трапляються двоє бандитів з першого розділу. Вони вискочили з-за чагарників і намагаються звалити Флюта на землю, але цього разу він дає відсіч, зацідивши одному з них коліном у пах і штрикнувши в око другому. Йому вдається втекти, і він біжить по дорозі в надвечірній час, сонце сідає, на землю опускається ніч, і коли довкола вже стає темно так, що майже нічого не видно, Флют підбігає до повороту і бачить, що біля дерева на узбіччі стоїть авто жінки, яка трапилася йому раніше, але самої жінки ніде не видно. Він гукає її, питаючись, де вона, але відповіді немає. І Флют біжить далі, розчиняючись в нічній темряві.
У третій частині оповідання він звертає ліворуч. Надворі – розкішний весняний день, обабіч дороги буяють польові квіти, в чистому, мов кришталь, повітрі співають тисячі пташок, і Флют, міркуючи над випадками, коли життя було до нього і добрим, і жорстоким, приходить до розуміння, що більшість його проблем він же сам собі і створив, що він сам несе відповідальність за те, що зробив своє життя таким нудним та нецікавим, тому якщо він хоче жити на повну, то мусить проводити більше часу з іншими людьми і кинути звичку гуляти наодинці.
– Чому ти даєш своїм персонажам такі химерні імена? – поцікавився Негл.
– Не знаю, – відповів Фергюсон. – Мабуть, для того, аби читач знав, що ці персонажі існують лише в оповіданні, а не в реальному житті. Мені подобаються оповідання, які не приховують, що вони – оповідання, і не претендують на правду, одну лише правду й нічого, крім правди, тож допоможи мені, Боже.
– Грегор. Схоже, алюзія на Кафку.
– Або на Грегора Менделя.
На видовженому й сумному обличчі промайнула ледь помітна посмішка.
– Але ж ти читав Кафку, так? – спитав Негл.
– «Процес», «Перевтілення», а також близько десятка інших оповідань. Намагаюся не поспішати, бо він мені дуже подобається. Якщо я всядуся й проковтну всього Кафку, якого я іще не прочитав, то нового непрочитаного Кафки більше не залишиться, і мені стане сумно.
– Розтягуєш задоволення.
– Саме так. Маючи пляшку, можна випити її всю одразу – і позбавити себе можливості іще раз прикластися до неї.
– У своїй заявці ти кажеш, що хочеш стати письменником. Якої думки ти про ті свої твори, які наразі вже встиг написати?
– Більшість – погані, просто огидні. Жменька – трохи кращі, але це не означає, що вони хороші.
– А якої думки ти про ті оповідання, які ти нам надіслав?