Книги стали головним у його житті. Книжка являла собою різницю між життям і небуттям, і попри свою юність – а Фергюсон був надто юним, щоби розпочинати такі проекти, однак переваги авторства у вісімнадцятирічному віці полягали в тому, що він ще добре пам’ятав дитинство, а завдяки містерові Данберу та «Ріверсайдському бунтареві» писав уже кілька років і, власне, уже не був початківцем. У газеті Данбера він опублікував двадцять сім статей різного обсягу (від однієї стислої, на дві з половиною машинописні сторінки, до однієї довгої, на одинадцять сторінок), і після того, як почав занотовувати свої враження про фільми на аркушах і складати їх до папки, у нього розвинулася звичка писати майже кожен день, оскільки тепер у папці назбиралося вже більше ста шістдесяти сторінок, і скачок від майже кожен день до кожен день, щоб там не було був не лише стрибком, скільки подальшим природним кроком. Окрім його власних зусиль за останні три роки були ще й тривалі розмови з Гілом, уроки, засвоєні від нього: як домогтися стислості, стрункості та ясності в кожній написаній фразі, як поєднувати одну фразу з іншою, щоб вибудувати абзац, у якому відчувалася б якась міць, і як почати наступний абзац таким реченням, котре би продовжувало думку, висловлену в попередньому абзаці, або ж спростовувало її (в залежності від доведень чи мети), і Фергюсон уважно прислухався до вітчима і засвоював ці уроки, а це свідчило, що, хоча ледь закінчив середню школу, почавши книгу, він уже присягнув прапорові Написаного Слова.
Ця думка постала в його свідомості після принижень на армійській медкомісії другого серпня. Його змусили представити чорну пляму на власному імені, тобто фразу має судимість, а лікар ще й почав розмову про подробиці – не просто про те, як його спіймали на крадіжці книг того дня, коли Джордж Тайлер схопив його за плече, а й про те, скільки він іще разів крав книги, а його не ловили, і, оскільки Фергюсонові було боязко сидіти в урядовій будівлі на Вайтхол-стріт і розмовляти з лікарем Армії США, то він повідомив йому правду, сказавши: кілька разів, однак попри приниження від того, що він мусить докладно розповісти про свою злочинну діяльність у старшому класі, йому довелося пройти через більше приниження: лікар просив його зізнатися в своїх збочених сексуальних бажаннях, у його потягові не лише до дівчаток, а ще й до хлопчиків, а відтак лікар на ймення Марк Л. Вортінгтон попрохав Фергюсона надати йому подробиці стосовно цієї справи, і, хоча Фергюсон усвідомлював, що сказати правду – це убезпечити себе від служби в армії чи від терміну від двох до п’яти років у федеральній в’язниці за відмову від армійської служби, казати правду було складно – через ту відразу, яку він помітив в очах доктора Вортінгтона, який стис губи й ворухнув щелепою, проте ж лікар хотів знати деталі, і у Фергюсона не було іншого вибору, а тому він почергово назвав еротичні дії, які здійснював під час свого роману з красенем Брайаном Мішевським від ранньої весни до початку літа, коли Брайан поїхав з Нью-Йорка; так, сер, розповів Фергюсон, вони удвох багато разів лягали в ліжко цілковито голі, і так, сер, мовив Фергюсон, вони цілувалися і запихали язики один одному в рот, так, сер, вони вкладали свої затверділі члени в роти один одному, і так, сер, вони еякулювали в роти один одному, і так, сер, вони вставляли члени один одному в ануси та еякулювали в ці ануси чи на сідниці один одному, або ж на лиця один одному чи на животи, і чим більше Фергюсон розповідав, тим більшу відразу спостерігав він на обличчі лікаря, і до того часу, коли їхня співбесіда закінчилася, у Фергюсона, котрий уже-уник-призову, тремтіли всі кінцівки, і його так нудило від слів, що випадали в нього з рота, і не тому, що йому було соромно за скоєне, а тому, що його засудив погляд лікаря – Вортінгтон дивився на нього як на морального виродка та загрозу стабільності американського способу життя, і Фергюсон почувався так, нібито уряд Сполучених Штатів наплював йому в душу, а це, зрештою, його країна, подобається вона йому чи ні, і, охоплений мстивим почуттям, він, виходячи з будівлі у спекоту Нью-Йорка, сказав собі, що напише книгу таку потужну й блискучу і таку правдиву про те, що значить бути живим, що жодному американцеві вже не схочеться в нього плювати.