Курси, котрі не викладав Негл, не так захоплювали, як «Класична література в перекладі», проте цілком годилися, і між працею зі звикання до свого нового середовища та роботою за цими курсами, куди входили обов’язкові для першого року віршознавство та композиція разом із «Вступом до французької літератури» у Лафарга, «Європейський роман з 1857 по 1922 рік» у Бейкера та «Історія Америки І» у Макдауела, у перший місяць у Фергюсона залишалося мало часу на роздуми про бідного Мулігена, а решту часу він витрачав на поїздки до Нью-Йорка.
Його дід вирушив на осінь і зиму до Флориди, завдяки чому Фергюсон мав тепер нічим не обмежений доступ до всієї квартири, коли б не забажав, а разом із квартирою в нього з’явилася розкіш залишатися цілковито й підбадьорливо самому. Кімнати на Західній П’ятдесят восьмій вулиці також надавали йому додаткове задоволення – він міг безкоштовно телефонувати, оскільки дід недвозначно сказав йому, що він може здіймати трубку, коли б у нього язик не чухався поговорити, а про вартість розмов нехай не турбується. У цій пропозиції передбачалася, природно, певна ступінь помірності, розуміння того, що Фергюсон не втратить витримки і не обтяжить діда надмірними витратами на міжміські дзвінки, а тому можливість, наприклад, телефонувати Дані в Ізраїль виключалася (він би зробив це в будь-якому випадку, якби знав її номер), та він і без того спромагався підтримувати зв’язок з різними іншими людьми на внутрішньому фронті, всі вони – жінки, ті жінки, яких він кохав зараз чи кохав раніше, або ж міг почати кохати пізніше, чи незабаром, чи просто зараз).
Зведена сестра Емі в Брандейсі з головою поринула в антивоєнний рух, котрий приваблював до себе всіх найцікавіших людей у студмістечку, сказала вона, і серед них – старшокурсника на ймення Майкл Моріс, котрий був минулого року одним із добровольців Літа свободи на Міссісіпі, і Фергюсонові залишалося лише сподіватися, що він для неї виявиться краще того мудака, якому вона віддала своє серце в старших класах, того дволикого Лоуба з його численними підступами й порушеними обіцянками. Чи то була невинна помилка з боку Емі, задавався він питанням, чи після того, як вона відкинула свого майбутнього зведеного брата у ніч світлячків на задньому подвір’ї старого будинку, їй присуджено знову й знову натрапляти не на тих мужиків? Будь обережнішою, сказав він їй. Цей Моріс начебто видається хлопцем непоганим, та не рви до нього, втративши голову, доки не переконаєшся, який він насправді. Фергюсон у своїй самозваній ролі нової Подруги засумованих ділиться житейською мудрістю в тому, про що нічого не знає сам. Тонкий різновид підсвідомої помсти, можливо, бо, як би не була йому Емі небайдужа, опік від того її лупцювання й досі деколи разив, а він так і не зумів сказати їй, якого болю вона йому тоді завдала.
Мати його знайшла собі роботу в компанії «Карти Гаммонда» в Мейплвуді – довготермінове завдання фотографувати що-небудь для серії нью-джерсійських календарів та щорічників, котрі мали випускати 1967-го року, тобто через рік після нинішньої осені 1966-го, «Відомі люди Нью-Джерсі», «Пейзажі Нью-Джерсі», «Історичні місця Нью-Джерсі» та два видання «Архітектури Нью-Джерсі» (одне – громадські будівлі, інше – приватні будинки), і це завдання дісталося їй завдяки втручанню одного з комерційних клієнтів Дена, і Фергюсон відчував, що це чудова новина одразу з кількох причин, найперше – через додаткові кошти, що надійдуть до господарства (джерело постійного неспокою), та найголовніше – тому, що він хотів, аби його мати знову хоч чимось була зайнята після того, як батько нерозсудливо відітнув у неї ательє, а оскільки за дітьми удома тепер наглядати не було потреби, то чому б їй не зайнятися цим: напевне воно виявиться для неї роботою задовільною та оживить її дні, якою би безглуздою не була сама думка друкувати нью-джерсійські календарі та щорічники.