Через тиждень потому, як Рудд посів місце голови, директор нью-йоркської штаб-квартири Служби вибіркового військового обов’язку полковник Пол Б. Акст з’явився в містечко Колумбії зробити доповідь про нещодавні зміни в призовному законодавстві. Зібралося сто п’ятдесят осіб, і щойно Акст вийшов розпочати бесіду (приземкуватий чоловік, масивний, у повній військовій формі), в глибині залу здійнялася метушня. Декілька студентів, одягнутих у солдатське хакі, заграли на дудках і барабанах «Янкі-Дудл-Денді», а інші почали розмахувати іграшковою зброєю. Начебто рефлекторно вискочила банда качків – присмирювати, запобігати й виганяти тошнотів, – і поки всезагальна увага відволікала безлад на задах, хтось устав і шпурнув в обличчя полковникові Аксту лимонну меренгу. Як і у всіх якісних фільмах, попадання було прямим. До того часу, коли публіка знову повернулася до сцени, таємниче відчинилися бічні двері, і меренговий метальник зі спільником зникли.
Того вечора Емі повідомила Фергюсонові, що кондитерським командо був член СДС, імпортований із Берклі, а його спільником – не хто інший, як Марк Рудд. Фергюсона це дуже розвеселило. Полковника лише шкода, подумав він, але ж йому не завдали ніяких збитків, особливо з огляду на ту велетенську шкоду, якої завдає війна, і яка ж це майстерна вийшла капость. «Розсудливому загонові» й у сні б не приснилося відмочити подібний жарт (надто вже легковажно), а от «Фракція акцій» вочевидь була не проти скористатися легковажністю як інструментом підкріплення політичних аргументів. Адміністрація, звичайно, розлютилася, пообіцявши покарати пустуна «на повну котушку», якщо виявиться, що він не студент Колумбії, і відрахувати його, якщо виявиться, що студент, однак тиждень потому університет опинився перед лицем значно серйознішої загрози, ніж лимонні меренги, і винуватця так ніколи й не спіймали.
На тій ранній стадії драми СДС зосереджували зусилля на двох принципових питаннях: Інституті Оборонної аналітики (ІОА) й забороні демонстрацій і / або пікетування всередині університетських будівель – на новій політиці, запровадженій президентом Грейсоном Кірком ще восени. ІОА був організований Пентагоном у 1956 році як засіб залучення допомоги вчених урядові в розробці зброї, але ніхто не усвідомлював зв’язку Колумбії з цією програмою до 1967 року, коли на бібліотечних полицях два члени СДС виявили документи, що стосувалися членства Колумбії в ІОА: там налічувалося всього дванадцять університетів, і тепер, коли комітети викладачів у Принстоні й Чикаго рекомендували керівникам своїх шкіл вийти з програми, студенти й викладачі Колумбії теж почали просити свій університет вчинити так само, хоча Кірк і був членом правління останні дев’ять років, але як не відчувати відрази від того, що дослідження ІОА призвели до розробки таких хімічних гербіцидів, як агент «Орандж», що його використовували для дефоліації джунглів В’єтнаму, чи того, що кривава тактика «килимних бомбардувань» стала результатом роботи ІОА в розробці заходів з придушення повстань? Інакше кажучи, Колумбія брала участь у війні, університет запаскудив собі руки (як часто висловлювалася Емі), і єдиним розумним заходом тут було змусити його припинити цю діяльність. Не те, щоб на цьому припинилася війна, та переконати Колумбію відкликати своє членство в цій організації означало б маленьку перемогу після стількох великих і дрібних поразок. Що ж до заборони внутрішніх демонстрацій, то студенти стверджували, що, згідно з Першою поправкою, це порушення прав, неконституційний акт проти принципів свободи слова, а тому постанова Кірка недійсна.
Останні кілька тижнів СДС розповсюджували в студмістечку петицію, де вимагали виходу Колумбії з ІОА, і тепер, коли вже п’ятнадцять сотень викладачів і студентів підписали її (серед них – Фергюсон та Емі), СДС вирішили розібратися з обидвома питаннями єдиною акцією двадцять сьомого березня, через тиждень по вже забутій капості з кидком тістечка. Група з сотні студентів увійшла до Бібліотеки Лоу, будівлю під білим куполом, вибудованим за зразком римського Пантеону, що слугувала університетським адміністративним центром, і порушила заборону на внутрішнє пікетування й демонстрації, несучи з собою плакати зі словами «ІОА МУСИТЬ ПІТИ!». Серед протестувальників була Емі, Фергюсон був присутній як свідок-репортер, і десь із півгодини студенти блукали коридорами, скандуючи гасла (один – через мегафон), після чого всі піднялися на другий поверх і піднесли петицію високопоставленому університетському чиновникові, котрий запевнив їх, що передасть її президентові Кірку. Після цього група залишила будівлю, а наступного дня шестеро з них були піддані заходам дисциплінарного стягнення: список очолював Рудд разом з чотирма іншими членами правління СДС, всього шестеро з сотні учасників, тому що, як пояснив один декан, тільки їх зуміли опізнати. Наступних два тижні «шестірка ІОА» відмовлялася зустрічатися з деканом, а така зустріч входила до стандартного протоколу дисциплінарних стягнень (приватна бесіда супроводжувалася тим, що вважалося справедливим покаранням – як майже у всіх «кенгурових судах»), і замість цього наполягала, щоб їх судили на відкритому слуханні. Декан відреагував повідомленням, що їх усіх виключать, якщо вони не з’являться до нього в кабінет. Двадцять другого квітня вони нарешті прийшли на зустріч із ним, та відмовилися обговорювати свою участь в демонстрації проти ІОА. Після виходу з кабінету їх усіх піддали дисциплінарній пробації.