Тим часом убили Мартіна Лютера Кінга. Гарлем здійснив те саме, що роком раніше вчинив Ньюарк, та Ліндсей був не Аддоніціо й не став викликати Національну гвардію чи поліцію штату, щоб ті стріляли в демонстрантів, і поки Гарлем, нижче по схилу від Колумбії, горів, безумство і в без того безумній атмосфері на Морнінгсайд-Хайтс розжарилося до такої межі, що Фергюсон тепер відчував: усе перетворилося на повноформатне гарячкове марення. Дев’ятого квітня університет на день зачинився, аби вшанувати пам’ять Кінга. Призначили лише один захід – меморіальне служіння в каплиці Св. Павла неподалік від самого центру студентського містечка, котра привабила юрбу в одинадцять сотень осіб, – і саме тоді, коли віце-президент університету Дейвід Трумен уже зібрався проголошувати від імені адміністрації поминальне слово, зі свого місця в одному з передніх рядів устав студент у костюмі і при краватці та повільно пішов до кафедри. Марк Рудд – знову. Мікрофон тут-таки вимкнули.
Без папірця, без звукопідсилення, не знаючи, скільки людей здатні його почути, Рудд звернувся до зібрання приглушено. «Доктор Трумен і президент Кірк чинять моральне глумлення над пам’яттю доктора Кінга, – сказав він. – Як може керівництво університету поминати людину, котра загинула, намагаючись об’єднати в спілку сміттярів, коли ці самі керівники багато років опиралися об’єднанню в спілку власних чорних і пуерторіканських працівників університету? Як ці люди можуть вшановувати того, хто боровся за людську гідність, тоді як вони самі крадуть землю в людей Гарлема? І як ці адміністратори можуть підносити людину, що проповідувала ненасильницьку громадянську непокору, якщо вони самі піддають власних студентів дисциплінарним стягненням за мирний протест?» На мить він замовк, а відтак повторив те, з чого почав: «Доктор Трумен і президент Кірк чинять моральну наругу над пам’яттю доктора Кінга. Отже, ми протестуватимемо проти такої непристойності». І після цього, разом із тридцятьма чи сорока співбратами-демонстрантами (як чорними, так і білими, як студентами, так і не-студентами), Рудд вийшов з каплиці. Фергюсон, що сидів в одному з середніх рядів, безмовно аплодував тому, що щойно відбулося. Чудово, Марк, казав він собі, і браво за те, що тобі вистачило мужності встати й сказати все це.
До замаху на Мартіна Лютера Кінга існувала одна організація (СДС) і два питання (ІОА та дисципліна), котрі рухали в студмістечку політичну діяльність лівого крила. Тепер з’явилася друга група (САТ) і виникло третє питання (спортзал), – і за два тижні до поминання Кінга – великомасштабна подія, котрої ніхто не чекав, котре навіть уявити собі ніхто не міг, почала відбуватися так несподівано й неймовірно, як зазвичай і відбуваються великі події.
На одній ділянці землі в Гарлемі, у крадіжці якої Рудд звинуватив Колумбію, мав будуватися спортзал Колумбії, відомий також під альтернативним найменуванням: «Жим Кроу»: у цьому випадку то була ділянка громадської землі, небезпечений, занедбаний Морнінгсайд-парк, куди білі ніколи не ходили, стрімке кам’янисте урвище із засохлими деревами, що починалося зверху від Колумбія-вілі і закінчувалося внизу, в Гарлем-вілі. Ніхто не сперечався – заклад потребував нового спортзалу. Баскетбольна команда Колумбії щойно виграла чемпіонат Ліги плюща, вона вступила до турніру НССА номером четвертим у країні, а нинішньому спортзалові вже виповнилося більше шістдесяти років, він був надто малим, надто зношеним, уже не придатним, проте угода, котру адміністрація спромоглася укласти з міською владою в кінці п’ятдесятих та початку шістдесятих, була безпрецедентною. Два акри землі віддавалися в оренду університетові за номінальну суму в три тисячі доларів на рік, і Колумбія тим самим ставала першим приватним навчальним закладом в історії Нью-Йорку, котрий відгороджував би собі щось на громадській землі для власного приватного користування. Унизу, на гарлемському краю парка, буде збудований задній вхід для місцевої громади, що вів би в окремий спортзал усередині спортзалу, що охоплюватиме дванадцять з половиною відсотків загального простору. Під тиском з боку місцевих активістів Колумбія погодилася збільшити гарлемську частку до п’ятнадцяти відсотків – з плавальним басейном і роздягальнями на додачу. Коли в грудні 1967 року до Нью-Йорка на зустріч із місцевою громадськістю прибув голова СКНД Г. Рап Браун і сказав: «Якщо побудують перший поверх – висадіть його в повітря. Якщо потай з’являться вночі та побудують три поверхи – спаліть їх. А якщо спорудять дев’ять – він ваш. Займайте його, і, може, ми пускатимемо їх сюди на вихідних». 19 лютого 1968 року Колумбія розпочала роботи – розчистила майданчик для будови. Наступного дня до Морнінгсайд-парку прийшло двадцять осіб і своїми тілами загородили шлях бульдозерам і самоскидам, щоб роботи на будмайданчику припинилися. Арештували шістьох студентів Колумбії та шістьох місцевих мешканців, а тиждень потому, коли протестувати проти будівництва спортзалу зібрався натовп у сто п’ятдесят осіб, арештували ще дванадцятьох студентів Колумбії. Ніхто з них не був членом СДС. До цього часу спортзал не стояв на порядку денному СДС, а тепер, коли адміністрація відмовлялася переглядати свої плани чи навіть обговорювати питання про їх перегляд, він швидко опинився на цьому порядку денному – і не лише у СДС, а й у чорних у студмістечку.