У САТ (Студентському афротоваристві) налічувалася понад сотня членів, але до замаху на Кінга воно не брало участі ні в яких відкритих політичних акціях, а зосереджувалося на тому, як підвищити зарахування чорних до коледжу, і вело перемовини з деканами й завідувачами відділень про додавання курсів з чорної історії й культурі до студентської програми. Як і в будь-якому іншому елітарному коледжі Америки того часу, чорне населення Колумбії було мінімальним, таким рідкісним, що у Фергюсона було лише двоє чорних знайомих серед усіх його співучнів, двоє цих знайомців не були йому близькими друзями, що можна було сказати й про більшість його білих знайомців, у котрих теж не було близьких чорних друзів. Чорні студенти були ізольовані через свою чисельність та подвійно ізольовані тому, що тримались поодинці, поза сумнівом – частково загублені й ображені в цьому білому анклаві традиції й влади, на них частіше дивилися як на чужаків, аніж ні, навіть чорні охоронці студмістечка, котрі їх зупиняли й просили показати документи, оскільки молоді люди з чорними обличчями не могли бути студентами Колумбії, а значить, їм нема що тут робити. Після загибелі Кінга САТ обрало нове правління з радикальних вожаків, дехто – блискучі, дехто – сердиті, дехто й блискучі й сердиті водночас, та всі такі ж зухвалі, як Рудд, тобто їм вистачало впевненості в собі, щоб устати і звернутися до тисячі людей з такою ж легкістю, як ніби вони розмовляли з кимось одним, і от для них найбільшим питанням були стосунки Колумбії з Гарлемом, а це означало, що ІОА та дисципліною можуть опікуватися білі студенти, а от спортзал – це вже їхня справа.
Через два дні після поминальної служби по Кінгу Грейсон Кірк вирушив до Університету Вірджинії проголошувати промову на честь двохсотдвадцятьп’ятої річниці з дня народження Томаса Джеферсона (якими би бурхливими не були ті дні, безглуздя тоді вистачало понад міру), і там колишній політолог, що сидів у правліннях кількох корпорацій та фінансових інституцій, серед них – «Мобіль-Ойль», «Ай-Бі-Ем» та «Кон-Едісон» – президент Університету Колумбія, що змінив Двайта Ейзенгауера потому, як генерал залишив Колумбію, щоб стати президентом Сполучених Штатів, ось там Грейсон Кірк уперше виступив проти війни у В’єтнамі – не тому, що війна – це погано чи менш ніж шляхетно, сказав він, але через ті збитки, яких вона завдає удома, а відтак промовив фрази, котрі незабаром долетять до студмістечка Колумбії і піділлють ще частку бензину в полум’я, що вже почало там палати: «Наша молодь у тривожних масштабах, схоже, відкидає всі види авторитету, з якого б джерела ті не виходили, і ховається за бурхливим зародковим нігілізмом, чиєю єдиною метою є руйнація. Я не знаю іншого такого часу в нашій історії, коли провалля між поколіннями було б ширше чи потенційно небезпечніше».