Рій людей у студмістечку будь-якого часу, навіть глухої ночі, цілодобовий рій увесь тиждень, відтак – проміжний рій наступного місяця, і коли б Фергюсон потім не замислився про той час, хаос, що почався двадцять третього квітня і тривав до дня вручення дипломів четвертого червня, ці рої завжди першими спадали йому на думку. Рої студентів і професури з нарукавними пов’язками різних кольорів, білі – у викладачів (котрі намагалися підтримувати порядок), червоні – у радикалів, зелені – у прибічників радикалів і шести вимог, а сині – у качків і правих, що назвалися Коаліцією більшості і проводили злі, галасливі демонстрації, що викривали інші демонстрації, і вони якось уночі напали на Феєрвезер-хол, щоб вигнати звідти тих, хто захопив його (після багатьох стусанів і копняків їхню атаку відбили), а в останній день сидячого страйку вони влаштували успішну блокаду Лоу, щоб до будівлі бібліотеки не пронесли їжу, що призвело до нових стусанів та ударів, а також до кількох розбитих голів. Як і можна було очікувати від університету розмірів Колумбії (17 500 студентів, включно з усіма аспірантськими та студентськими підрозділами), викладацький склад розколовся на численні фракції в діапазоні від повної підтримки адміністрації до повної підтримки студентів.
Висувалися різні пропозиції, утворювалися різні комітети: нового підходу до заходів дисциплінарного стягнення, наприклад, трьохстороння комісія, що виступала за об’єднаний розгляд суперечок рівною кількістю представників адміністрації, викладацького складу й студентства, та двостороння комісія, що виступала за раду лише з представників викладачів і студентів, а адмінстрація би в цьому не брала участі, – та найактивнішою комісією була та, що називалася Тимчасовою викладацькою групою, куди переважно входила професура, молодша віком: у подальші кілька днів вони проводили тривалі гарячкові наради, намацуючи мирне вирішення, котре б забезпечило студентам більшу частину того, чого вони вимагали, і вивело б їх із будівель без необхідності викликати поліцію. Усі їхні зусилля виявилися марними. Не те щоб вони не висловлювали ніяких мудрих думок, але всі ці думки тут-таки блокувалися адміністрацією, котра відмовлялася йти на компроміс чи поступатися якій-небудь вимозі стосовно дисципліни, і тим самим викладацький склад з’ясував для себе, що вони так само безсилі, як і студенти, що Колумбія – це диктатура, загалом – поблажлива до цих часів, та все ближче схиляється до абсолютизму, а реформуватися в що-небудь, що нагадувало б демократію, їй зовсім нецікаво. Студенти приходять і йдуть, врешті-решт, викладачі приходять і йдуть, а от адміністрація і рада опікунів – вічні.
Колумбія не завагалася б викликати лягавих, щоб повитягати білих студентів з будівель, якщо необхідно, а от чорні студенти в Гамільтоні являли собою тоншу й потенційно більш небезпечну проблему. Якби поліція почала їх атакувати чи брутально з ними поводитися під час арешту, видовище жорстокості білих щодо чорних могло б розпалити людей їхнього Гарлему і пригнати їх до студмістечка для помсти, і тоді Колумбія опиниться в стані війни зі мстивим чорним натовпом, що має намір розірвати університет на шматки і спалити бібліотеку Лоу дощенту. З огляду на лють у Гарлемі після вбивства Мартіна Лютера Кінга, насилля та руйнація в таких масових масштабах – не просто ірраціональний страх, це чітка ймовірність. Поліцейські заходи зачистки порушників у п’яти будівлях були призначені на ніч з двадцять п’ятого на двадцять шосте (тієї ж ночі захопили Корпус математики), та коли агенти в цивільному почали стукати кийками по головах професури в білих пов’язках, що зібралися перед бібліотекою Лоу, аби захищати демонстрантів усередині, Колумбія відступила й відмінила операцію. Якщо тактичні патрульні сили здатні так чинити з білими, що ж вони готові тоді творити з чорними? Адміністрація потребувала більше часу на перемовини з керівництвом САТ у Гамільтоні, щоб її емісари-викладачі змогли виробити умови сепаратного миру, і щоб університет не зазнав би гарлемського вторгнення.