Годі й казати, Фергюсон повідомив їм про листа з «Книг Іо». Годі й казати, його мати сказала, що буде тільки щаслива віддати негатив «Арчі» для палітурки. Годі й казати, що Фергюсон відвів їх нагору й показав свою кімнату на шостому поверсі. Годі й казати, що його мати й Гіл відгукнулися на побачене по-різному. Мати ахнула й спитала: Ох, Арчі, невже так можна? Гіл, навпаки, хлопнув його по плечу й сказав: Хто би не зумів спробувати в таких умовах, заслуговує на моє повну й стійку повагу.
Проте інші справи не були для Фергюсона такими простими й зрозумілими, і не раз протягом того тижня він опинявся в незручному становищі, коли доводилося щось від них приховувати чи брехати їм. Коли мати спитала, чи познайомився він тут з якими-небудь хорошими дівчатами, до прикладу, він вигадав історію про короткий флірт з італійською студенткою на ймення Джованна, котра відвідувала з ним заняття з мови в «Alliance Française». Правдою було те, що в його класі справді була Джованна, та, крім двох півгодинних розмов із нею в кафе за рогом від школи, між ними нічого не відбувалося. Нічого не було й між ними з Беатрисою, вкрай розумною французькою дівчиною, асистенткою в «Galerie Maeght», – це з нею він, за припущенням, ходив на побачення місяць-другий. Так, Беатріса працювала в галереї, і вони сиділи поруч на вернісажній вечері «Maeght» ще в грудні, фліртували одне з одним якось м’яко й розпливчасто, та коли Фергюсон дозволив собі покликати її на побачення, вона його відкинула під тим приводом, що заручена й збирається заміж, – за вечерею вона про це заїкнутися не схотіла. Ні, він не міг розмовляти з матір’ю про дівчат, бо ніяких дівчат не було, якщо не зважати на п’ятьох товстих і худих шлюх, котрих він розшукував на вуличках Ле-Аля, а про них з нею говорити він не мав наміру, як і не мав наміру розбивати їй серце розповідями про Обрі і про те, в якому він був захваті, коли володар ельфів заштовхнув свій напружений член йому в задницю. Їй ні за що не можна було знати про нього нічого такого. В його житті існували такі сфери, котрі слід було відгородити від неї та охороняти з виключною ретельністю, і ось через це вони вже ніколи більше не могли бути такими близькими, як колись, якими він, як і раніше, хотів, щоб вони були. Не можна сказати, що він не брехав їй у минулому, але тепер він став старшим, та й обставини були іншими, і все ж, поки він гуляв із нею Парижем і радів від того, наскільки вона, судячи з виду, щаслива, радів тому, як вона продовжувала стояти за нього горою, ті дні були забарвлені ще й сумом, відчуттям того, що якась істотна його частина от-от розтане і зникне з його життя назавше.
На тому тижні відбулися три вечері з Вівіан – дві в ресторанах і одна у квартирі на рю де л’Юніверсіте, скромна вечеря всього на них чотирьох і більше жодних гостей, навіть Ліси, котра зазвичай ’приходила на всі вечірки до Вівіан. Фергюсон дещо здивувався, коли йому сказали, що Ліса до них не приєднається, але ’відтак подумав про це пару хвилин і зрозумів, що Вівіан так захищає себе, а саме так вчинив би і він сам, якби опинився на її місці. Як і в нього, у неї був брудний секрет, котрий слід було таїти від світу, і хоча Гіл і був старим другом, він, вочевидь, нічого не знав про складний шлюб, котрий вона вибудувала з Жаном-П’єром, і взагалі нічого не відав про те, чим вона займалася після смерті Жана-П’єра, а тому йому не можна було представляти це видовище – вечерю з новою співпостільницею Вівіан. Свого роду тітка Мілдред та її гуртовниця в Пало-Альто чотири роки тому, сказав собі Фергюсон, та з однією важливою різницею: його самого ще в п’ятнадцять років це не дивувало й не шокувало, але от якби п’ятдесятидвохрічний Гіл раптом подумав, що Фергюсона таке не дивує, це Гіла майже напевне б шокувало.
Того вечора, поки вони вчотирьох сиділи довкола обіднього столу, Фергюсон тішився, бачачи, як добре Вівіан з матір’ю ладять між собою, наскільки швидко вони подружилися усього по кількох зустрічах, та обох жінок тепер пов’язували Гіл та їх захват одна іншою (скільки разів Вівіан заводила розмову про виняткові фотографії його матері?), а також тепер і він сам, переміщенний син своєї матері, що живе нині під дахом у Вівіан, і знову й знову по приїзді до Парижу мати казала, як вона вдячна Вівіан за те, що та про нього піклується, учиться разом із ним і стільки йому віддає, і за вечерею того вечора вона все це безпосередньо висловила самій Вівіан, дякуючи їй за те, що приглядає за її негідним хлопчиськом, і так, відказала Вівіан, Цей ваш пустун іноді буває надміру, вони удвох підколювали його, оскільки обидві знали, що він здатен таке витерпіти й не буде проти, бо він не лише не був проти, але йому взагалі-то подобалося, як вони його підколюють, і от посеред цього безтурботного марафону насмішок над Арчі йому спало на думку, що Вівіан тепер значно чіткіше розуміє, хто він такий, аніж його власна мати. Не просто вона трудилася разом з ним над рукописом його книги, не просто вони разом продиралися крізь сотню найважливіших книг західної літератури, та вона ще й знала все про його розколоте надвоє внутрішнє «я» і була, поза сумнівом, найбільш довіреною його наперсницею з усіх, які йому перепадали. Друга мати? Ні, не так. Уже надто пізно, ніякі матері більше не потрібні. Але що ж тоді? Більше, ніж друг, менше, ніж мати. Його жіночий близнюк, можливо. Та особа, якою став би сам, якби народився дівчинкою.